Національний доход та його використання
Джерела національного доходу і
його розподіл
Джерела національного доходу
Національний доход, як уже зазначалося, є чис-
тимпродуктом суспільства або новостворенню вар-
тістю. Чистим продуктом його називають то-
му що із усієї сукупності створених у суспі-
льстві матеріальних і нематеріальних благ
(с +v +m) уже вирахувана частка, яка йде на
відновлення зношених засобів виробництва (с)
і в розпорядженні суспільства залишається та
частка, яка піде на споживання і нагромадже-
ння.
Що є джерелом національного доходу?
Здавалося б відповідь на це питання дуже прос-
та: праця людини. Восновному така відповідь
правельна. Але вимагає певних уточнень, оскіль-
ки можна запитати наприклад що створює
поліцейський, чиновник служитель культу тощо,
які теж займаються певним видом праці? То-
му не давно, що вже протягом кількох століть
триває дискуція з питань про джерела націо-
нального доходу.
Першою школою в політичній економії
були маркатентилісти. Вони вважали що націо-
нальний доход створюється лише у сфері
торгівлі. Наступна школа - фізіократи – таким джере-
лом вважали сільське господарство. Класики полі-
тичної економії А. Сміт та Д. Рікардо значно
розширили розуміння джерел створення національ-
ного доходу. Вони стверджували, що він ство-
рюється у сфері матеріального виробництва
(в сільському господарстві промисловості та ін)
Доповнив сферу створення національного доходу
і К. Маркс включивши до неї сферу пос-
луг.
Але сфера у той час була розвинута ду-
же слабо. Тому у працях К. Маркса по-
ложення про те що національний доход створю-
ється і в сфері послуг не набуло вигляду
теорії.
Інша річ - реалії сьогодення. В розвитку
країнах світу у сфері послуг (або нематеріа-
льноговиробництва) зайнято близько 70 % всього
населення.
Як же на питання про джерело національно-
го доходу сучасні економісти?
На думку західних учених будь – яка праця
є продуктивною а тому створює національний
доход. Внаслідок цього його виробниками вони
вважають усіх зайнятих у сфері матеріально-
го і нематеріального виробництва, в т. ч.
військовослужбовців, поліцейських чиновників дер-
жавного апарату, служителів культу і т. д.
Критерієм для західних вчених слугує отрима-
ння цими категоріями доходів.
У маркситській політичній економії відсто-
ювався звужений підхід до джерел створення
національного доходу. Одна група догматиків-
економістів як і часи А. Сміта та Д. Рі-
кардо стверджувала, що національний доход
створюється лише у сфері матеріального ви-
робництва. Друга група прогресивних еконо-
містів доводила що і в таких сферах не-
матеріального виробництва, як наука освіти охо-
рона здоров'я державний апарат управління
народним господарством та ін., також створю-
ється національний доход.
РОЗПОДІЛ
НАЦІОНАЛЬНОГО ДОХОДУ
Створений у суспільстві національний доход
образно ще називають «національним перогом»
який треба розподілити між окремими верствами
соціальними групами та індивідами.
В цілому розподіл національного доходу в
широкому розумінні охоплює всі сфери суспіль-
ного виробництва: без посереднє виробництво,
розподіл, обмін та споживання. У процесі
безпосереднього виробництва результатом розпо-
ділу національного доходу є створення необхід-
ного (v) і додаткового продукту (m) .
Цей розподіл найяскравіше відображає показ-
ник норми додаткової вартості, або ступеня
експлуатації. Як уже зазначалося він визначається
як відношення додаткового продукту до необ-
хідного, вираженого в процентах (помноженого
на 100%) Наприкінці 80-х років в оброб-
ній промисловості (одній з найпередовіших в
народному господарстві) США він становив
70% а в колишньому СРСР- не менше 130%.
Це означало що частка зарплати амери-
канських працівників цієї сфери у створеному
ними національному доході становила близько
70%, а найманих працівників в СРСР- менше
50%. В Україні частка заробітної плати
працівників у національному доході створено-
му в промисловості, знизилася приблизно з
50% у 1990р. до 26,4% у 1994р.
На стадії розподілу необхідний і додат-
ковий продукт розпадається на первинні доходи.
Основними формами таких доходів є заробіт-
на плата, прибуток, процент, рента, дивідент
орендна плата та ін. Серед цих доходів
виділяють трудові і нетрудові.
До трудових належать доходи що ство-
рюються працівниками на підприємствах та в
галузях і находять у їх індивідуальне розпо-
рядження у формі заробітної плати а також
доходів працівників міста й села від
індивідуальної трудової діяльності та підсобно-
го господарства.
До нетрудових доходів, джерелом яких є
додатковий продукт, відносяь продукт підприє-
мств процент, ренту, прибуток власників тор-
гівельного капіталу та ін. В умовах широ-
кого росповсюдження акцій у розвинутих кра-
їнах частина найманих працівників отримує
певну частку прибутку у формі дивіденду,
а також у вигляді процента на вкладені
в банки кошти. Але основну масу дивіде-
ндів і процентів привласнюють власники засо-
бів виробництва та грошового капіталу.
ПЕРЕРОЗПОДІЛ
НАЦІОНАЛЬНОГО ДОХОДУ
Після розподілу національного доходу відбу-
вається його перерозподіл. Він здійснюється че-
рез механізм ціноутворення (сфера обігу),
сплати різних видів податків до державного
бюджету та соціальних витрат держави, внес-
ків громадян до громадських, релігійних, добро-
чинних фондів та організацій. Наприклад че-
рез дердавні бюджети розвинутих країн світу
перерозподіляється від 40 до 50% національного
доходу а в Україні в 1994р.- 83%.
На основі перерозподілу національного до-
ходу формуються вторинні, або похідні доходи.
Основними формами таких доходів є виплата
пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім'ям
жалування військово службовцям, працівникам
правоохоронних органів тощо. Наприклад в
Україні налічується 14,6 млн. пенсіонерів.
Основне джерело вторинних доходів –податки.
Так, із заробітної плати середнього амери-
канського прауівника вираховується близько
33% у формі податків. В колишньому СРСР
високий ступінь експлуатації пов'язаної з роз-
поділом національного доходу на необхідний і
додатковий, певною мірою послаблювався в
процесі його перерозподілу, оскільки за раху-
нок державного бюджету громадянам надавалися
безкоштовно квартири, медичні послуги, освіта
тощо.
Перерозподіл національного доходу здійснюєть-
ся офіційними (або видимими) та неофіційни-
ми (невидимими) каналами. У першому випад-
ку через механізм оподаткування, добровіль-
них внесків у різні фонди, а також частко-
во через механізм ціноутворення. Це відбу-
вається
