Сутність економічних інтересів.

При з'ясуванні економічних по-треб йшлося про їх нерозривний зв'язок із економічними інтересами, що є першою методологічною передумовою наукового визначення ос-танніх. Іншою вимогою є усвідомлення того, що економічні інтереси є формою вияву економічних відносин і, передусім, відносин економічної власності, її різних типів і форм. Наступною вимогою є виявлення взає-мозв'язку економічних інтересів із цілями, що ставлять перед собою різні суб'єкти економічних відносин, відтак і з їхніми діями для досяг-нення таких цілей. Тому Гегель справедливо стверджував, що дії лю-дей випливають із їхніх потреб та інтересів.

Окремі автори визначають економічні інтереси як вигоду, отриману у процесі реалізації економічних відносин, інші — як об'єктивні спону-кальні мотиви економічної діяльності або як спрямованість суб'єкта на значні для нього об'єкти, пов'язані із задоволенням потреб та ін.

Прете інтерес існує лише у свідомості людини, а вигода — це вже матеріальний інтерес; внаслідок цього не може бути інтерес лише об'єк-тивним спонукальним мотивом, оскільки поняття "об'єктивний" пе-редбачає незалежність від волі та свідомості людини. Водночас як ре-альна причина діяльності економічних суб'єктів інтерес набуває ознак об'єктивності, внаслідок чого в ньому поєднуються суб'єктивні та об'єк-тивні моменти.

З урахуванням сказаного і названих вище методологічних перед-умов, економічні інтереси — це усвідомлені економічні потреби окре-мих людей, соціальних верств, груп та класів, що є формою відносин економічної власності, і, у свою чергу, знаходять свій вияв у поставле-них цілях, конкретних завданнях та діях щодо їх досягнення.

Економічні інтереси визначаються становищем та роллю суб'єктів господарської діяльності в економічній системі, а їхні соціально-еко-номічні інтереси — місцем і роллю в системі суспільних відносин.

Оскільки економічна система формується у процесі взаємодії про-дуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних та ви-робничих відносин (або відносин економічної власності) і господарського механізму, ступінь розвитку кожної з цих підсистем визначає рівень розвитку економічних інтересів, які органічно взаємопов'язані з еконо-мічними законами. У найзагальнішій формі такий взаємозв'язок зу-мовлений тим, що для якнайповнішого задоволення своїх економічних потреб люди повинні у своїй господарській діяльності керуватися ви-могами об'єктивних економічних законів. Крім того, економічні інте-реси як об'єктивні та суб'єктивні спонукальні мотиви економічної діяль-ності людей зумовлені, насамперед, розвитком їхніх матеріальних по-треб. Як форма вияву економічних відносин економічні інтереси є вод-ночас формою вияву та реалізації економічних законів.

З усієї сукупності економічних відносин економічні інтереси взає-мопов'язані, передусім, із такими підсистемами, як продуктивні сили і

відносини економічної власності, притаманними їм економічними за-конами. Зв'язок економічних інтересів із розвитком продуктивних сил виявляється у тому, що основною продуктивною силою є сама людина зі своїми потребами, інтересами, цілями та волею. Це означає, що прогрес продуктивних сил найшвидше відбувається за умови, що їх розвиток здійснюється відповідно до потреб та інтересів людей, насамперед, лю-дей праці. Зв'язок економічних інтересів із відносинами економічної власності виражається в тому, що економічна власність є відносинами між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, предметів споживання, послуг, інтелектуальної власності тощо в усіх сферах су-спільного відтворення (безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні). Тому прогрес економічної власності найшвидше здійснюється тоді, коли форми власності (а отже, й форми привласнен-ня) найповніше забезпечують задоволення потреб та інтересів людей.

Органічний взаємозв'язок існує також між економічними інтереса-ми та господарським механізмом, його основними функціями. Однією із таких функцій є розвиток людини (в єдності її біологічної та соціаль-ної сторін), узгодження інтересів між класами, соціальними верствами та групами.

Структура економічних інтересів та їх взаємодія. Оскільки еко-номічні інтереси — найконкретніша форма вияву відносин економічної власності, то відповідно до існування у сучасній структурі таких відно-син трьох основних типів власності (приватної, колективної, суспільної, у випадку розвитку державної власності в інтересах всіх членів су-спільства) виділяють індивідуальні (особисті), колективні та суспільні економічні інтереси. Водночас економічні інтереси є формою вияву відпо-відних видів економічних потреб, їх усвідомлення окремими індивіда-ми, трудовим колективом та суспільством. Тому разом з економічни-ми потребами економічні інтереси — це рушійна сила розвитку су-спільного способу виробництва.

У західній економічній літературі, а останніми роками й у вітчизняній, визначається поділ економічних інтересів лише на суспільні та приватні, а колективні інтереси нерідко ігнорують або розглядають як форму вияву приватних економічних інтересів. На рахунок думки захід-них учених, то вона відображає не сьогодення, але ідеї двохсотрічної давнини, коли в економічній системі капіталізму існували, переважно, лише дві форми власності, а колективна була винятком. Наприкінці XX ст. таке твердження перетворилося на догму, стереотип, оскільки кожна велика і навіть середня за розмірами компанія існує у формі акціонерного товариства. Якщо виходити з практики еволюції капіта-лістичного способу виробництва, то з середини XIX ст., тобто від часу масового виникнення акціонерних компаній, в яких об'єднується капі-тал кількох індивідуальних підприємців, власність стає колективною (груповою, асоційованою) капіталістичною, її суб'єктом вже не є лише індивід. Привласнення прибутку здійснюється залежно від суми капі-талу, яку вносить до акціонерної компанії капіталіст. На цю величину він отримує певну кількість акцій, на які за результатами виробництва отримує відповідну суму дивідендів. Відтоді існують колективні еко-номічні інтереси, тобто акціонерна власність змінює сутність капіталі-стичної власності не повністю, а частково. Якби цього не сталося, ко-лективна капіталістична власність не могла б забезпечити прогрес про-дуктивних сил (адже цю роль уже не могла виконати індивідуальна капіталістична власність, що й стало головною причиною виникнення такої більш розвинутої форми капіталістичної власності).

У наступний період еволюційних перетворень капіталістичного спо-собу виробництва ця форма власності закріплюється в розвитку акціо-нерних компаній закритого