Невизнання колективних економічних інтересів означає, по-перше, полярне (в чорно-білих тонах) бачення проблеми, всього спектра відно-син економічної власності, зокрема, заперечення плюралізму форм влас-ності, оскільки фіксуються лише форми власності, притаманні суспіль-ству вже кілька століть тому. Це не тільки суперечить реаліям дійсності, а й не відповідає вимогам діалектики, однією з яких є визначення про-міжних ланок між двома протилежними сторонами. Колективна фор-ма власності є проміжною між приватною (що належить окремій особі, або, як максимум, сім'ї) та державною власністю.

По-друге, ігнорується окремий, відносно самостійний тип економіч-них інтересів у сучасному суспільстві, до того ж домінуючий. Адже еко-номічні інтереси є формою вияву відповідних відносин економічної влас-ності. Якщо ж відкидається колективна власність, то відкидаються й колективні економічні інтереси (вони ототожнюються з приватними). За цих умов між ними не можуть існувати суперечності, а, отже, й джере-ла розвитку економічної системи, що не відповідає реаліям практики.

по-третє, в такому випадку ні в теорії, ні на практиці не стиму-люється пошук мотивів і механізмів посиленню ролі колективних інте-ресів у підвищенні ефективності виробництва, продуктивності праці тощо, тобто як вагомої рушійної сили соціально-економічних перетворень. '

По-четверте, не береться до уваги, що в Конституції України, крім положень про те, що основою економічної і політичної свободи окремої особи є приватна власність, має бути визначена основа економічної сво-боди трудових колективів, якою може бути лише колективна власність. Відповідно суспільна власність — основа економічної свободи суспіль-ства загалом, умова задоволення його суспільних потреб (у розвитку освіти, охорони здоров'я, довкілля тощо).

У твердженні, що колективна власність є похідною від приватної, а тому її недоцільно називати поряд із приватною, до уваги береться лише процес виникнення колективної власності, а не її роль у сучасній еконо-мічній системі. У такому випадку публічну власність можна розгляда-ти як похідну від приватної, при цьому ігнорується й те, що колектив — не арифметична сума його членів, що він має свої специфічні інтереси, особливості й закономірності розвитку. Ігнорування колективної влас-ності призводить до штучного розриву сучасного характеру виробниц-тва і праці та характеру привласнення, створює штучні перепони на шляху до осмислення процесів майбутнього. Адже не викликає сумніву посилення ролі колективної власності у прогресі сучасних продуктив-них сил, у еволюції світової цивілізації. Зокрема, зростає значення інте-лектуальної власності та інформації, що можуть перебувати, передусім, у колективній або суспільній власності.

Особисті інтереси виражають необхідність задоволення різноманіт-них потреб окремої людини; колективні потреби (передусім, матері-альні) — трудових колективів, а суспільні — сукупних потреб суспіль-ства. Інтенсивний розвиток інтегрованої капіталістичної власності про-тягом останніх десятиліть у країнах Західної Європи формує новий тип економічних інтересів — інтеграційних, в яких усвідомлюються спільні потреби країн ЄС.

Внаслідок поділу суспільства на класи, соціальні верстви, прошарки і неоднакового їх стосунку до власності на засоби виробництва та ство-рений продукт, наявності у руках певної верстви чи класу економічної або політичної влади в суспільному інтересі різною мірою відобража-ються економічні інтереси індивіда, колективу, окремих прошарків на-селення тощо.

Економічні інтереси більшості сучасних найманих працівників спря-мовані на отримання предметів споживання та послуг, а інтереси влас-ників засобів виробництва — на збільшення різних видів власності (цінних паперів, нерухомого майна, коштовних металів тощо). Тому за-собом реалізації економічних інтересів працівників є отримання заро-бітної плати, а власників засобів виробництва — привласнення при-бутків. Протягом останніх десятиліть у розвинених країнах світу з ши-роким розповсюдженням акцій, впровадженням нових форм заробіт-ної плати (наприклад, участі у прибутках) економічний інтерес деяких найкваліфікованіших працівників певною мірою реалізується в отри-манні частини прибутку (у формі дивідендів). Засобом реалізації су-спільних інтересів є збільшення національного доходу, державної влас-ності на засоби виробництва та частки одержавленого національного доходу.

Економічні інтереси більшості найманих працівників є особистими інтересами (на відміну від приватних, які є формою вияву приватної трудової власності). Засіб реалізації особистих інтересів — отримання заробітної плати, а приватних інтересів — отримання доходу від реалі-зації створених товарів і послуг.

Колективні інтереси також існують у двох основних формах: 1) трудові колективні інтереси, тобто інтереси працівників, які викупи-ли підприємство. Таких підприємств у США налічується майже 11 тис. Значна їх кількість формально існує і в Україні після переходу частини державної власності до рук трудових колективів через створення за-критих акціонерних підприємств або викуп за приватизаційні сертифі-кати; 2) колективна капіталістична власність, що утворюється внаслі-док