ризики виникають лише внаслідок різноманітної господарської та науково-технічної діяльності людей. З постійним розширенням сфери діяльності людини вплив її на появу ризиків стає дедалі відчу-тнішим. Антропогенні ризики давно є предметом спеціальних наукових досліджень, оскільки їм, на відміну від природних ризиків, які мають статичний характер, притаманна надзви-чайна динамічність. Динамізм антропогенних ризиків зумов-люється економічними, технологічними та організаційними змінами, що супроводжують розвиток суспільства. У деяких випадках поділ ризиків на природні та антропогенні стає умо-вним. Так, ризик аварії ядерного реактора можна одночасно вважати антропогенним, оскільки людина започатковує ядер-ну реакцію, і природним — тією мірою, якою така реакція може відбуватися далі неконтрольовано під дією природних сил.
2. Суть управління портфелем цінних патерів
Основні цілі та завдання вітчизняного ринку цінних паперів, принципи та можливості вдосконалення державного регулювання і саморегулювання ринку викладено у «Системі ефективного регулювання ринку» Програми розвитку фондового ринку України на 2001-2005 роки.
Як відомо, розвиток фондових ринків розвинених країн супроводжується підвищенням капіталізації компаній, зростанням курсової вартості їх акцій, широким розповсюдженням цінних паперів. Забезпечення захисту прав акціонерів позитивно впливає на покращання інвестиційного клімату в регіоні чи в державі у цілому.
Слід зазначити, що український фондовий ринок через його низьку капіталізацію, невідповідність міжнародним стандартам, нерозвиненість інфраструктурних елементів, слабку правову базу щодо захисту інтересів інвесторів має надзвичайно низький рівень інтеграції у світовий та європейський ринки капіталів.
На сучасному етапі фондовий ринок України не є ефективним і характеризується недостатньою прозорістю та ліквідністю. Основний обсяг угод із цінними паперами здійснюється поза межами організованого ринку, що не заохочує вітчизняних та іноземних інвесторів до вкладання коштів у цінні папери українських емітентів.
Ще однією причиною недостатньої ефективності вітчизняного фондового ринку, на думку фахівців, є значне розшарування кола інвесторів України. З одного боку, вельми обізнані профі, а з іншого — значна кількість потенційних інвесторів з майже відсутньою обізнаністю щодо понять фондового ринку та власних можливостей діяльності на ньому.
У статті, що пропонується до вашої уваги, зроблено спробу допомогти потенційному інвестору знайти певні орієнтири щодо ефективного вкладання коштів на такому ринку, як фондовий.
Одним із тлумачень, яке запропановано фундаторами фінансового менеджменту, є таке: «портфель» — це сукупність різноманітних фінансових інструментів для досягнення конкретної інвестиційної мети вкладника. До портфеля можуть входити як папери тільки одного типу, наприклад акції або облігації, так і різноманітні інвестиційні цінності, такі, як акції, облігації, депозитні й ощадні сертифікати, нерухомість та ін.
Вибір портфеля інвестицій має грунтуватися на вирішенні двох завдань: по-перше — визначення набору ефективних портфелів інвестицій, тобто таких, що складаються з інвестицій з найвищим прибутком для даного ступеня ризику або з найменшим ризиком для даного очікуваного прибутку; по-друге — вибір із цієї групи окремого інвестиційного портфеля з урахуванням об’єктивних розумінь конкретного інвестора.
Основними цілями інвесторів при формуванні портфеля є: безпека, прибутковість, зростання та ліквідність вкладень-інвестицій (можливість у найкоротші строки обміняти цінні папери на грошові кошти). Такі цілі є певною мірою альтернативними.
Головною метою у формуванні портфеля є досягнення оптимального співвідношення між ризиком та прибутком, тобто відповідний набір інвестиційних інструментів має до мінімуму знизити ризик втрат й одночасно максимізувати прибуток інвестора.
Зменшення ризику досягається за рахунок диверсифікації портфеля: придбання певної кількості фондових цінностей, приміром паперів широкого кола галузей, не пов’язаних тісно між собою, для уникнення синхронності циклічних коливань іхньої ділової активності. При цьому можливі невисокі прибутки по одному паперу компенсуватимуться високим прибутком по інших паперах.
Виходячи з цього розрізняють кілька типів портфелів цінних паперів:
1) портфель зростання — орієнтація на цінні папери, що швидко зростають у ціні;
2) портфель прибутку — орієнтація на цінні папери, що забезпечують високий і стабільний поточний прибуток;
3) портфель ризикованого капіталу — орієнтація на цінні папери «молодих» компаній, «агресивних» підприємств;
4) спеціалізований портфель — орієнтація на деяку групу цінних паперів (галузеву, регіональну, функціональну і т.п.);
5) збалансований портфель — сполучення різноманітних цінних паперів.
Сучасні дослідження західних вчених доводять, що значна частина ризику портфеля усувається, якщо до нього входять від 8 до 20 різноманітних паперів. Подальше збільшення ...
3. Основні підходи щодо управління ризиком
Управління валютним ризиком передбачає визначення його степені, оцінку можливих наслідків та вибір методів страхування. Першочерговий етап у визначенні степені валютного ризику заключається в його ретельному аналізі і оцінці можливих збитків та інших наслідків, так як від цього залежить вибір конкретного методу захисту. Значна кількість ТНК і ТНБ сьогодні мають свої системи оцінки валютних ризиків і вибору методів захисту, які залежать від характеру діяльності і економічної стратегії, організаційної структури, складу активів і пасивів інституту. Для ТНК оцінка ризиків необхідна при включенні результатів діяльності закордонних компаній в баланс всієї групи.
Правильна оцінка валютного ризику в умовах крайньої неврівноваженості ризикової конюнктури приймає важливе економічне значення. Стихія ринку в котрий раз може звести нанівець довгострокові зусилля навіть крупної компанії і тому передбачення можливих валютних збитків має велике значення в внутрішньофірмовому фінансовому плануванні, в підвищенні ефективності основної діяльності банку або корпорації. Оцінка ризику завжди включає величину ризикового періоду, суму під ризиком, а також ризик втрат по зобовязанням, які можуть виникнути в майбутньому (якщо, наприклад, будуть заключені контракти, про які початі переговори).
В короткостроковому плані корпорації оцінюють ризиковість кожної конкретної товарної або іншої угоди, при цьому стан сумарного балансу не відіграє великого значення. Але для банків або крупних ТНК з значним обємом міжнародних операцій такий підхід неприйнятний.
Посилення валютної нестійкості зробило
