Ці колізії були першоджерелом європейських та євроазійських конфліктів протягом 1990-х рр. XX ст. й, мабуть, залишаться такими і в XXI.

У грудні 1999 р. в Стамбулі відбувся черговий саміт ОБСЄ. В центрі уваги його учасників перебували друга чеченська військова кампанія Росії та наслідки "замирення" силами НАТО в Косово. Остання подія фактично підве-ла риску під періодом невизначеності щодо нової європейської системи без-пеки. Північноатлантичний альянс, прийнявши того року трьох нових членів, став гарантом військово-політичної стабільності в Європі. Росії, яка все ще залишається-ядерною потугою, про що Б.Єльцин нагадав на цьому останньому своєму дипломатичному рауті, великі країни Заходу де-факто надали мандат на наведення порядку силовими засобами на власній території. Підписана в Стамбулі "Хартія європейської безпеки у XXI столітті" має багато слушних формулювань щодо спільних принципів розбудови загальноєвропейської безпеки, налагодження співробітництва в захисті національних меншин, роз-витку цивілізованого міждержавного діалогу.

У цьому контексті політика України стала знаковою для цієї міжнародної організації. Нагадаємо, що протягом особливого загострення кримської про-блеми в 1994 (обрання Президентом Криму Ю.Мєшкова)-1998 рр. (ухва-лення Конституції Кримської Автономної Республіки) на півострові в тісному контакті з українською владою конструктивно діяла спеціальна місія ОБСЄ. Для вивчення українського досвіду залагодження гострих міжнаціональних проблем на стамбульському 1999 р. саміті ОБСЄ було вирішено створити в нашій державі відповідний міжнародний центр.

Україна виступає за ширшу співпрацю Організації з безпеки та співробіт-ництва в Європі з Північноатлантичним альянсом. Організацією Об'єднаних Націй для створення адекватного сучасним реаліям механізму гарантування колективної безпеки. Однак структури ОБСЄ занадто бюрократизовані, сис-тема пошуку консенсусу з найскладніших питань виглядає як механізм із штучного стримування невідкладних засобів превентивної дипломатії. Втім, попри ці вади. 25-річна історія існування ОБСЄ дає важливий для подальшого розвитку міжнародних відносин досвід створення стабільних структур регіональної безпеки, формування яких у багатьох проблемних зонах нашої планети є нагальною проблемою XXI ст. Рада Європи (РЄ) є найавторитетнішою правозахисною організацією, яка об'єднує демократичні країни Європи. Статут цієї найстарішої європейської інтеграційної структури був підписаний 5 травня 1949 р. й визначив наступні головні завдання Ради Європи: захист прав людини та розширення й зміц-нення демократичного устрою, розвиток співробітництва з основних питань права, культури, освіти, інформації, охорони навколишнього середовища, по-ступове зближення всіх держав Європи на основі спільних цінностей.

Головними органами Ради Європи є Парламентська асамблея та Комітет міністрів, який складається з міністрів закордонних справ. У Парламент*

ській асамблеї репрезентовані представники парламентів держав-членів Ради Європи. Кожна національна делегація формується таким чином, щоб вона віддзеркалювала інтереси різних політичних сил своєї країни, включ-но з опозиційними партіями. Українські парламентарії є постійними учас-никами засідань основних комітетів ПАРЄ: з політичних питань, з правових питань та прав людини, з питань стосунків із державами, які не є членами Ради Європи. Засідання ПАРЄ проходять тричі на рік. Вона ухвалює більшістю голосів рекомендації Комітету міністрів та урядам країн-членів. Ці настанови є основою конкретної діяльності Ради Європи у певних сфе-рах співробітництва. Комітет міністрів провадить засідання двічі на рік, під час засідань обговорюються політичні аспекти співробітництва, розроб-ляється програма діяльності Ради Європи, затверджується поточний бюджет, розглядаються рекомендації Парламентської асамблеї, на основі принципу загальної згоди ухвалюються політичні рекомендації урядам країн-членів. Ці рекомендації мають бути розглянуті та ратифіковані парламентами.

І У структурі Ради Європи функціонують Європейська комісія з прав людини, Європейський суд з прав людини. Європейський центр молоді, Постійна

конференція місцевих та регіональних органів влади держав Європи, Фонд

| соціального розвитку. Рада Європи розробляє та ухвалює загальноєвропейські конвенції з різних питань співробітництва. Так, у конвенціях з прав людини

беруть участь тільки держави-члени Ради Європи, а в Європейській конвенції

з питань культури — всі європейські країни.

Основною статутною умовою для приєднання країни до Ради Європи є визнання державою-кандидатом принципу верховенства права, зобов'язання забезпечити права та основні свободи людини всім особам, які перебувають під її юрисдикцією, готовність до ефективної співпраці з іншими державами для досягнення цілей Ради Європи.

. Для країн, які перебувають у трансформаційному стані, важливим є член-ство в цій структурі, адже воно дає міжнародне визнання внутрішньої стабільності та демократичності. Членство України в РЄ дає їй можливість брати без-посередню участь у розробленні спільної політики європейських країн щодо розв'язання проблем, які виникають на шляху демократичного розвитку суспільства, сприяти створенню загальноєвропейської правової та культурної єдності. Вступ до Ради Європи засвідчує сталість демократичного вибору, послідовність у проведенні реформ, спрямованих на захист прав людини та зміцнення демократичних інститутів.

Зважаючи на ці можливості, 14 липня 1992 р. Україна заявила про своє бажання вступити до Ради Європи. Відтоді співробітництво між Україною та Радою Європи активно розвивається не лише на парламентському рівні. і Основним напрямком міжурядового співробітництва є участь представників І нашої держави у роботі основних та спеціальних комітетів РЄ, зокрема, І керівного Комітету з прав людини, комітетів з питань соціальної безпеки,

міграції, захисту культурної спадщини, свободи засобів масової інформації. Українські експерти були залучені до розроблення—Конвенції про права національних меншин та мовні права національних меншин.

У вересні 1995 р. Україна приєдналась до шести конвенцій Ради Європи. Також була підписана Спільна програма Комісії Європейських Співтовариств та Ради Європи щодо реформування правової системи, місцевого самовряду-вання та вдосконалення системи правозастосування в Україні. Обсяг фінансу-вання тільки цього проекту становив близько 3 млн. доларів США, що переви-щило обсяг щорічного внеску України до бюджету Ради Європи. Крім того,