Для підготовки до прийому України в Раду Європи було створено Дер-жавну міжвідомчу комісію. Основним її завданням було вироблення реко-мендацій з питань приведення законодавства України у відповідність до за-гальновизнаних європейських норм. На базі Української правничої фундації 15 вересня 1995 р. в Києві було відкрито Центр інформації та документації Ра-ди Європи, головним завданням якого є поширення серед населення України знань про норми та стандарти Ради Європи, ознайомлення з її діяльністю.

26 вересня 1995 р. Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила пози-тивний висновок щодо членства України. На основі цієї рекомендації 19 жовтня 1995 р. Комітет міністрів Ради Європи запросив Україну стати 37 чле-ном Ради Європи. 31 жовтня 1995 р. Верховна Рада України ухвалила Закон про приєднання до Статуту Ради Європи. Нарешті, 9 листопада 1995 р. відбу-лась урочиста церемонія вступу України до Ради Європи. Того самого дня Україна приєдналась до Європейської конвенції прав людини та відповідного режиму контролю. За словами тодішнього президента ПАРЄ М.Мартінеса, "з приходом України до Ради Європи наша будівля стала міцнішою", а "карта Європи повнішою".

Для забезпечення підготовки пропозицій щодо запровадження у законо-давство України норм і стандартів Ради Європи 11 березня 1996 р. розпоряд-женням Президента України була створена відповідна Державна міжвідомча комісія. У липні 1996 р. Україна стала членом Конгресу місцевих та регіональ-них влад Європи. Цей орган складається з двох палат; в одній із них представ-лено місцеві органи влади, в другій — регіони. Україні було надано 12 місць. У вересні 1996 р. В.Буткевича було обрано від України до складу Європейського суду з прав людини.

Виступаючи 23 квітня 1996 р. на пленарному засіданні Парламентської асамблеї Ради Європи, Президент України Л.Кучма, зокрема, наголосив, що "входження до простору демократичної Європи — це вияв взаємності у довірі й відповідальності". Відтоді одним з основних питань у відносинах України з Радою Європи стало виконання та дотримання зобов'язань, взятих нашою державою при вступі до РЄ.

Найскладнішим на цьому шляху стало ухвалення Конституції України, яка мала створити правові умови для гармонізації міжнародного та внутрішньо-державного права. Однією з найбільших проблем було порушення Україною мораторію на проведення смертної кари вже після вступу до Ради Європи. У

червні 1997 р. Україна взяла на себе зобов'язання щодо мораторію на цей вид покарань. Це було важливо, адже робота в Раді Європи формує образ держа-ви, а це сприяє розвитку співробітництва з іншими впливовими міжнародни-ми організаціями: Європейським Союзом, Світовим банком та іншими. Як відомо, жодне рішення про надання кредитів на міжнародному рівні не про-ходить без висновків щодо відповідності країни-прохача стандартам Ради Європи.

У жовтні 1997 р. Президент України Л.Кучма взяв участь у зустрічі глав дер-жав та керівників урядів на той час 40 країн-членів Ради Європи, а також керівників Вірменії, Азербайджану, Боснії й Герцеговини та Грузії, які подали заяви про членство в РЄ. Крім спільної політичної декларації, керівники дер-жав ухвалили загальний план дій на чотирьох напрямках: демократія та пра-ва людини, соціальне об'єднання, безпека громадян, демократичні цінності та культурне розмаїття.

У листопаді 1998 р. на черговому засіданні Комітету з контролю за вико-нанням зобов'язань країнами-членами Ради Європи заслуховувалась до-повідь щодо України. Наголошувалось, що від часу приєднання наша країна виконала частину взятих на себе зобов'язань. В заслугу Україні ставилось мир-не розв'язання міжнародних проблем, уникнення соціальних потрясінь і гро-мадянської війни, оперативне ухвалення нової Конституції, підписання й ра-тифікація важливих документів Ради Європи: Європейської конвенції з прав людини та низки її протоколів, Європейської конвенції із запобігання торту-рам та нелюдському ставленню, Рамкової конвенції захисту прав національ-них меншин та Європейської хартії місцевого самоврядування. Водночас ПАРЄ висловлювала занепокоєння повільною ходою, якою держава йде до ви-конання решти зобов'язань. Зокрема, слабким є місцеве самоврядування, важко просувається процес ухвалення нових Кримінального та Цивільного кодексів, повільно реформуються суддівська та прокурорська системи, затри-мується передання відповідальності за пенітенціарну систему від МВС до Міністерства юстиції". У відповідь Генеральний прокурор України М.Потебенько заявив, що "навряд чи країни-учасниці Ради Європи зацікавлені в тому щоб унаслідок реформування правової системи України без урахування її особливостей у державі відбулось не зміцнення законності, а подальше зро-стання злочинності". Важливим кроком стало запровадження посади Упов-новаженого Верховної Ради України з прав людини.

Також у листопаді 1998 р. на сесії Конгресу місцевих і регіональних влад Європи наголошувалось на неприйнятності практики звернень до цієї струк-тури лише через всеукраїнську та регіональні асоціації міст. Було запропо-новано наблизити українське законодавство до вимог Європейської хартії місцевого самоврядування, підписаної та ратифікованої Україною.

Водночас у доповіді ПАРЄ щодо березневих 1998 р. виборів до Верховної Ради України відзначалося, що вони були позитивним внеском у розвиток де-мократії в Україні. Цьому також сприяв постійний діалог українських політиків з представниками Ради Європи. У жовтні 1998 р. у Києві проходила зустріч голів Верховних судів країн континенту, на якій обговорювалась, зо-крема, Європейська хартія про статус суддів, ухвалена 10 липня 1998 р. Вона є

важливим документом забезпечення незалежності та неупередженості судової влади, яка має бути гарантом верховенства закону та захисту прав і свобод громадян.

Поступово в Раді Європи сформувалась позиція посилення допомоги Україні, а не погроз їй виключенням з цієї панєвропейської