Під час квітневого 1999 р. візиту до Києва президента ПАРЄ лорда Рассела-Джонстона було заявлено про потребу шукати порозуміння між українською владою та Радою Європи, зокрема, через відкриті дискусії. Наголошувалось на важливості приєднання України до Соціального фонду Ради Європи, щоб ми могли брати вигідні позики для розв'язання соціальних проблем.

Напередодні червневої сесії ПАРЄ Верховна Рада Україна затвердила за-сади державної політики в галузі прав людини та зробила подання до Консти-туційного суду України щодо питання про смертну кару. Права української делегації в ПАРЄ були збережені, наша держава отримала ще певний ресурс часу для виконання решти зобов'язань, зокрема, ухвалення закону про судоус-трій, Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів. Цивільного та Цивільно-процесуального кодексів, закону про політичні партії, ратифікацію Європейської хартії про регіональні мови та мови національних меншин. Було прийнято рішення про відрядження до України офіційних представни-ків Парламентської асамблеї Ради Європи для спостереження за президентсь-кими виборами 31 жовтня 1999 р. та спеціальної місії Комітету ПАРЄ з питань моніторингу по Україні для вивчення ситуації щодо дотримання норм і прин-ципів Ради Європи в передвиборчій кампанії. Виступаючи з інавгураційною промовою 30 листопада 1999 р., Президент України Л.Кучма серед невідклад-них зовнішньополітичних завдань назвав "відновлення репутації нашої дер-жави у Раді Європи".

Ще одним гострим питанням стало проведення квітневого 2000 р. Все-українського референдуму за народною ініціативою щодо внесення змін до Конституції України.

Виступаючи 5 травня 2000 р. на конференції "Взаємодоповнююча роль національних парламентів та європейських парламентських асамблей у ство-ренні більш демократичної Європи", Голова Верховної Ради України І.Плющ наголосив на тому, що одним із головних результатів п'ятирічної співпраці України з Радою Європи є "зміна ставлення українського суспільства до необ-хідності демократичних перетворень відповідно до європейських стандартів. Водночас ми маємо долати шлях, який країни розвинутої демократії прохо *

дили протягом століть". Особливе значення в цьому плані має ратифікація ук-раїнським парламентом Протоколу №6 до Європейської конвенції з прав лю-дини та скасування смертної кари в Україні. Передбачалося ввести нову по-саду постійного представника Верховної Ради України при Парламентській асамблеї Ради Європи. Заслуговує на увагу й пропозиція щодо створення в українському парламенті спеціального підрозділу з європейської інтеграційної проблематики.

На вересневій сесії ПАРЄ першим у доповіді Моніторинґового комітету по Україні був розділ, присвячений квітневому референдуму. Експертну оцінку дали члени Венеціанської комісії. Наголошувалось на важливості реалізації результатів референдуму в законодавчому порядку шляхом ухвалення відповідного закону Верховною Радою України. На вересневій 2000 р. сесії ПАРЄ була завершена процедура постійного моніторингу щодо Хорватії, яка на рік пізніше за Україну- вступила до Ради Європи. Ця країна визнана відповідною до європейських норм дотримання прав людини, а демократичні процеси в ній — такими, що набули характеру необоротних. Об'єктами турботи ПАРЄ залишились Албанія, Азербайджан. Грузія, Росія, Молдова, Латвія, Туреччина, Україна.

Історичною місією нинішнього складу Верховної Ради України може ста-ти закінчення до квітня 2002 р. виконання всіх зобов'язань України перед Ра-дою Європи, що дасть можливість реально покращити імідж нашої держави як відповідального члена європейської спільноти, а така репутація збільшить шанси на здобуття статусу асоційованого члена Європейського Союзу. Тим самим практичною політикою буде підтверджено європейський вибір України.

1 грудня 1991 р. Всеукраїнський референдум підтвердив проголошення незалежності України. Вже після путчу стало зрозуміло, що Росія не має ресур-сів, щоб утримувати колишню радянську імперію. Опинившись перед перспе-ктивою неминучого розпаду СРСР, Росія вдалася до розроблення різних форм конфедеративних зв'язків. Тактика щодо так званого "близького" зарубіжжя полягала в тому, щоб зберегти якомога більшу зону впливу Росії та, поступово змінивши ситуацію в ній. втягувати колишні радянські республіки у процес радикальних реформ, використовуючи механізм економічної інтеграції.

8 грудня 1991 р. Президент України Л.Кравчук, Президент РРФСР Б.Єльцин та Голова Верховної Ради Республіки Білорусь С.Шушкевич у Біловезькій Пущі підписали Декларацію про створення СНД, в основу якої було покладено по-ложення Договору 1990 р. про українсько-російське співробітництво. Це не означало створення союзу східнослов'янських держав, оскільки СНД була проголошена відкритою для вступу інших держав організацією. Спочатку бу-ло запропоновано назвати нове об'єднання Співдружністю демократичних держав, але було вирішено, що держави ще не є належно демократичними, то-му об'єднання дістало назву "Співдружності Незалежних Держав" (СНД).

Верховна Рада України 10 грудня 1991 р. ухвалила документ "Про ра-тифікацію Угоди про створення СНД" з деякими застереженнями: статті 3 та 5 про необхідність захисту самобутності національних меншин, розроблення відповідної правової бази для безперешкодного контактування громадян країн СНД та передачі інформації, доповнювалися статтею 6 про те, що всі країни прагнуть до ліквідації ядерних озброєнь, загального й цілковитого роззброєння під суворим міжнародним контролем, а до цілковитого знищен-ня ядерної зброї підтримуватимуть єдиний контроль над ядерною зброєю, та провадитимуть узгоджену політику соціального захисту й пенсійного забез-печення військовослужбовців та їхніх сімей. До статті 7 Угоди вважалося за доцільне додати, що координаційні інститути створюються