21 грудня 1991 р. до складу держав-членів СНД на основі підписаної Алма-Атинської декларації ввійшли Казахстан, Киргизстан, Узбекистан, Таджики-стан, Туркменістан, Вірменія, Молдова й Азербайджан. Алма-Атинська декла-рація стверджувала, що СНД не е ні державою, ні наддержавним утворенням, зі створенням СНД СРСР припиняє своє існування. Таким чином, СНД об'єд-нала 11 нових незалежних держав із 15 колишніх радянських республік. Грузія певний час залишалася спостерігачем, але згодом приєдналась до СНД. Було також ухвалено рішення про створення вищих органів Співдружності — Ради глав держав та Ради глав урядів.

Третє засідання держав-членів СНД відбулось ЗО грудня 1991 р. у Мінську, де були підписані 9 міждержавних та б міжурядових угод, найважливішою з яких була Угода щодо стратегічних сил. У травні 1992 р. було підписано Таш-кентський договір про колективну безпеку держав-членів СНД. Виходячи з нейтрального, позаблокового статусу, Україна від самого початку ігнорувала пряму участь у більшості військово-блокових структур СНД. Тим самим визна-чалась принципова різниця в підходах України та Росії до майбутніх завдань СНД. Київ розглядав Співдружність як "агентство з шлюбного розлучення", як міжнародний механізм, покликаний координувати процес формування якісно нових двосторонніх відносин між незалежними державами, що утво-рились після розпаду СРСР. Москва вважала СНД зародком нового інтеграцій-ного державного утворення. Чітко ці суперечності визначились під час роз-роблення Статуту СНД.

22 січня 1993 р. на зустрічі глав держав СНД у Мінську був підписаний Ста-тут СНД. Метою організації було визначено: співробітництво в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших сферах; всебіч-ний і збалансований економічний та соціальний розвиток держав-членів; за-безпечення основних прав і свобод людини; співробітництво в забезпеченні міжнародного миру та безпеки; мирне вирішення суперечок та конфліктів. Основними принципами функціонування СНД були названі повага до суве-ренітету держав-членів, непорушність державних кордонів, територіальна

цілісність, незастосування сили чи загрози силою, невтручання у внутрішні справи, врахування інтересів одне одного та СНД в цілому. Вищим органом Співдружності була названа Рада глав держав, яка обговорює та вирішує прин-ципові питання, збираючись на засідання два рази на рік Рада глав урядів координує співробітництво органів виконавчої влади держав-членів у еконо-мічній, соціальній та інших сферах загальних інтересів. Рішення вищих орга-нів СНД приймаються консенсусом. Глави держав і глави урядів головують на засіданнях відповідних Рад по черзі. Рада глав держав і Рада глав урядів ство-рюють робочі та допоміжні органи як на постійній, так і на тимчасовій основі. Відповідно до Положення, затвердженого Радою глав держав діють: Рада мі-ністрів закордонних справ, покликана здійснювати координацію зовнішньо-політичної діяльності держав-членів; Рада міністрів оборони, яка е органом Ради глав держав з питань військової політики та військового будівництва; Головне командування об'єднаних збройних сил; Рада командувачіх прикор-донних військ; Економічний суд, покликаний забезпечувати виконання економічних зобов'язань у рамках Співдружності; Комісія з прав людини як консультативний орган. У квітні 1993 р. було створено постійно діючий коор-динаційний комітет СНД та відповідний секретаріат, очолюваний виконав-чим секретарем.

Україна не приєдналась до Статуту СНД. Президент України Л.Кравчук тоді заявив, що Україна буде в СНД, але Статут не підпише. Стаття 7 Статуту СНД встановила, що "державами-засновниками Співдружності є держави, які підписали й ратифікували Угоду про створення СНД від 8 грудня 1991 р. та Протокол до цієї Угоди від 21 грудня 1991 р. на момент ухвалення цього Ста-туту", а державами-членами СНД є "ті держави-засновники, які беруть на себе зобов'язання за цим Статутом протягом одного року після його ухвалення Радою глав держав", або "держава, яка поділяє цілі та принципи Співдружності й бере на себе зобов'язання, що містяться в цьому Статуті, шляхом приєд-нання до нього за згодою всіх держав-членів." Тому після набуття чинності Статуту СНД Україна де-юре перейшла зі статусу держави-члена СНД, який от-римала після ратифікації Угоди про створення СНД, до статусу держави-засновниці СНД. Україна не підписала також Угоду про статутні органи СНД, тому бере участь у їхній роботі як спостерігач, отже, бере участь у роботі стру-ктур СНД, але не підписує документи, які не відповідають українському зако-нодавству та суперечать основним принципам зовнішньої політики України. Відтоді наша держава більше орієнтується на розвиток взаємовигідного дво-стороннього співробітництва з країнами-членами СНД, підтримує вдоскона-лення економічної співпраці, але виступає проти розширення повноважень наддержавних структур.

У другій половині 1990-х рр. позиція України щодо розвитку співробіт-ництва в рамках механізму СНД стала більш гнучкою. Виступаючи 19 липня 1994 р. з нагоди складання присяги на вірність українському народу, Прези-дент України Л.Кучма, зокрема, зазначив, що "ми повинні бути не просто при-сутніми у СНД, а навчитись активно впливати на політику всередині Спів-дружності. Якщо ми не будемо брати участі у встановленні "правил гри", то ці правила все-таки встановляться, але без нас і на шкоду нашим інтересам.

Тому співробітництво в рамках СНД Україна розглядає у загальному контексті своїх національних інтересів; при цьому в політичній сфері Україна виходить з того, що вона як незалежна держава самостійно формує позицію щодо проведешія активної та гнучкої політики, яка повинна забезпечувати реалізацію її національних інтересів у межах СНД.

Наша держава відстоює право самостійно визначати напрямки своєї діяль-ності в рамках Співдружності, змінювати форми участі в СНД або припиняти цю участь узагалі. Україна не підтримує