Кредитний ринок як історично, так і за його значущістю та ва-гою є основною складовою фінансового ринку. По-перше, він за-безпечує найшвидший доступ до ресурсів. Випуск в обіг цінних паперів і мобілізація з їх допомогою ресурсів потребує певного часу, тоді як кредит можна отримати у досить стислі терміни — протягом кількох днів. Така перевага дуже важлива як з погляду фінансового забезпечення потреб окремих суб'єктів, так і з пози-цій функціонування усієї фінансової системи. По-друге, переваги кредитного ринку випливають із функціонального потенціалу ос-новних суб'єктів цього ринку — комерційних банків, які не тіль-ки опосередкодують рух фінансових ресурсів, а й певною мірою продукують їх.

Кредитна система в умовах ринкової економіки є провідною ланкою фінансової системи в цілому. Це пояснюється тим, що кредитування є основною формою фінансового забезпечення діяль-ності суб'єктів господарювання, а також відіграє важливу роль у діяльності держави і фізичних осіб. Кредит як форма фінансових відносин відображає перерозподільні відносини з приводу вико-ристання на поворотній і платній основі тимчасово вільних фі-нансових ресурсів. Він поділяється на комерційний і банківський.

Комерційний кредит відображає відносини купівлі-продажу між суб'єктами господарювання з відстрочкою платежу. Він оформляється борговим зобов'язанням — векселем. Надання ко-мерційного кредиту не передбачає руху грошових потоків, вони виникають тільки при сплаті заборгованості у встановлені стро-ки. Розрізняють два види векселів — прості й переказні. Простий вексель відображає двосторонні відносини між платником, який є боржником, і отримувачем коштів, який виступає в ролі кредито-ра. Переказний вексель відображає тристоронні відносини — між боржником, кредитором і отримувачем коштів, тобто він склада-ється тоді, коли заборгованість погашається не кредитору, а вка-заній ним третій особі. Комерційні векселі (існують також фінан-сові, якими оформляються позикові угоди, у тому числі казна-чейські) можуть передаватись від однієї особи до іншої з допо-могою передавального надпису — індосаменту. Завдяки цьому векселі можуть виконувати роль платіжних засобів.

Банківський кредит являє собою форму взаємовідносин між позичальниками і спеціалізованими кредитними устано-вами, сукупність яких становить кредитну систему. Остання охоплює банківську систему та сукупність небанківських кре-дитних установ, (квазібанки — майже банки). Банки виконують широкий спектр операцій, забезпечуючи рух грошових пото-ків і функціонування грошового ринку та ринку грошей. Квазі-банки поділяються на дві групи. Першу складають фінансові Інституції банківського профілю з обмеженим колом банківських операцій (лізингові й факторингові компанії, кредитні спілки і товариства, ломбарди, товариства взаємного кредиту-вання, розрахункові (клірингові) центри). До другої групи на-лежать фінансові інституції небанківського спрямування, які, маючи певні фінансові ресурси, здійснюють кредитні операції (страхові компанії, інвестиційні компанії і фонди, пенсійні фонди, фінансові компанії).

Основу кредитної системи становлять банки. Банківська система, як правило, є дворівневою. До першого рівня нале-жить центральний банк, до другого — комерційні. На цент-ральний банк покладаються дві основні функції — емісія гро-шей, що є інструментом фінансових відносин, і регулювання грошового обігу та організація діяльності банківської систе-ми — ліцензування банківської діяльності й банківський на-гляд. Крім того, центральний банк здійснює кредитування комерційних банків, будучи банком банків, та обслуговування уряду — організація касового виконання бюджету і обслуговування державних запозичень.

Комерційні банки є головними інституціями банківської системи та ринку грошей. Основними їх функціями є акумуляція тимчасово вільних коштів і здійснення розрахунково-касового обслуговування та кредитування юридичних і фізичних осіб. За сферою діяльності, яка визначає місце банку на грошовому рин-ку, комерційні банки поділяються на універсальні й спеціалізо-вані. Універсальні банки здійснюють усі види банківських опе-рацій для будь-яких клієнтів. Спеціалізовані концентрують свою діяльність на певних напрямах. Виділяються такі напрями спеці-алізації: функціональна (ощадні, іпотечні, інвестиційні, іннова-ційні, клірингові та інші банки), галузева (агропромислові, соці-ального розвитку, будівельні, енергетичні й інші банки), за клієн-турою (кооперативні, комунальні, страхові, споживчого кредиту тощо). За територіальною ознакою розрізняють регіональні, міжрегіональні та міжнародні банки.

Комерційні банки — це насамперед фінансові посередники. У розрахунках між суб'єктами господарювання, фізичними особа-ми та державою вони забезпечують надійність і своєчасність руху грошових потоків.

Власні ресурси є стабілізуючою основою діяльності банків і створюються з огляду на необхідність забезпечення їх надійності. Наприклад, в Україні встановлено мінімальний роз-мір статутного капіталу на рівні 1 млн євро. Потужність банків-ської системи, її роль і місце у фінансовій системі та економіці країни визначаються обсягом ресурсів, які концентруються в ко-мерційних банках.

Розміщення ресурсів комерційного банку характеризується залишками коштів, вкладеннями та резервами. Залишки коштів і резерви призначені для забезпечення надійності функціонування банківської системи. Вкладення ресурсів здійснюється банком з метою отримання доходу. Саме вони відображають діяльність банку на фінансовому ринку.

Основним напрямом вкладення ресурсів банку є кредитування.

Це одна з основних форм торгівлі фінансовими ресурсами, яка ви-никла в сиву давнину і не втратила свого значення на фінансовому ринку досі, хоча значного розвитку і поширення набули й інші форми торгівлі. Кредитування ґрунтується на принципах поворотності, терміновості, платності та забезпеченості позичок.

Принцип поворотності означає, що фінансові ресурси надаються позичальникові тільки у тимчасове користування. Повернення кредитів забезпечує наявність у країні стабільного позич-кового фонду, яким можуть по черзі користуватись усі суб'єкти фінансових відносин — юридичні й фізичні особи та держава.

Принцип терміновості передбачає визначення термінів пове-рнення кредитів. Установлення цього принципу визначається двома чинниками. По-перше, позичковий фонд має загальнонаці-ональне, а