Україні триває складний історичний період державного становлення. Сьогодні ми маємо виз-нати, що переважна більшість важливих рішень, які закладали, основи стратегічного економічного розвитку української держави після набуття нею незалежності, часто приймалися спонтанно, без належного наукового обгрунтування і врахування національних інтересів. Тому перші роки існуван-ня української держави позначені руйнуванням значного економічного потенціалу, що дістався їй у спадок. Як наслідок, економічний потенціал України, котрий є матеріальною основою націо-нальної безпеки, сьогодні надто ослаблений. Не можна також забувати, що Україна, як незалежна держава, існує у взаємопов'язаному та взаємоза-лежному світі, де все яскравіше проявляється до-мінанта міжнародного співробітництва, інтеграції господарської діяльності, економічної та соціаль-ної політики. Тому сьогодні перед Україною по-стала проблема, що полягає у певному протиріччі між необхідністю інтегруватися до світової еконо-міки, з одного боку, та забезпеченням внутріш-ньої економічної інтеграції, захистом свого внут-рішнього ринку, власного товаровиробника і національних інтересів, з іншого. Тож, лише ство-рення власної системи економічної безпеки дасть можливість уникнути можливих руйнівних наслідків швидкого відкривання національної економіки, за-безпечити її конкурентоспроможність, захистити вітчизняного товаровиробника й ефективно взає-модіяти з міжнародними фінансовими та еконо-мічними структурами.

Проблема економічної безпеки України має кардинальне значення не лише в рамках сфери на-ціональної безпеки, а й контексті загального рівня розвитку країни. Це зумовлює виняткову увагу до проблеми економічної безпеки держави, яка по-єднує питання розвитку окремих галузей економі-ки України із пріоритетами та національними інте-ресами держави.

Економічну безпеку можна визначити як загаль-нонаціональний комплекс заходів, спрямованих на постійний і стабільний розвиток економіки дер-жави, що включає механізм протидії внутрішнім та зовнішнім загрозам. До основних принципів за-безпечення економічної безпеки України відносять дотримання законності на всіх етапах забезпечення економічної безпеки; баланс економічних інтересів особи, сім'ї, суспільства, держави; своє-часність і адекватність заходів, пов'язаних із відвер-ненням загроз і захистом національних економіч-них інтересів; надання пріоритету мирним заходам у вирішенні як внутрішніх, так і зовнішніх конфліктів економічного характеру; інтеграцію національної економічної безпеки з міжнародною економічною безпекою тощо. У Конституції України чітко зазначено, що по*

ряд із захистом суверенітету і територіальної цілісності України забезпечення її економічної безпеки є найважливішою функцією держави і справою всього українського народу. Таким чином, економічній безпеці притаманний інтегральний ха-рактер, оскільки вона є результатом спільних зу-силь усього народу, і це проявляється через дії всіх гілок влади на всіх рівнях (від центрального до місцевого), наявних у державі сил і засобів, об'єд-нань громадян і окремих осіб.

Під час створення системи економічної безпе-ки першочергове значення має визначення націо-нальних економічних інтересів України, адже саме від цього залежить вироблення ефективних засобів їх реалізації та захисту.

Загрозами економічній безпеці України слід вважати явні чи потенційні дії, що ускладнюють або унеможливлюють реалізацію національних еко-номічних інтересів і створюють небезпеку для соціа-льне-економічної та політичної систем, національ-них цінностей, життєзабезпечення нації та окремої особи.

Нині загрози економічній безпеці України на-були перманентного характеру і за цілою низкою основних критеріїв перейшли критичну межу. Тому завдання полягає не лише у виході з економічної кризи, а й у відродженні національної економіки, створенні надійної економічної системи, забезпе-ченні її життєздатності й розвитку, спроможності адаптуватися до нових економічних умов.

В умовах сучасного соціально-економічного розвитку України дедалі складніше і суперечливіше розвиваються явища й процеси, пов'яза-ні з економічним суверенітетом, який є основою державного сувереніте-ту. Економічний суверенітет — це власність народу на національне багатство та право уповноважених ним органів проводити незалежну со-ціально-економічну політику та зовнішньоекономічну діяльність в * інте-ресах усього населення. До проголошення державної незалежності Ук-раїни 95 % власності на засоби виробництва на її території були в ру-ках загальносоюзних міністерств і відомств. Оскільки власність, з одно-го боку, та економічна влада і управління власністю — з другого, пере-бувають у діалектичній залежності та взаємодії, то раніше основні пі-дойми соціально-економічної політики та зовнішньоекономічної діяль-ності України теж були зосереджені в руках Центру.

Після проголошення державної незалежності України вся власність на її території, раніше зосереджувана в руках загальносоюзних міністерств і відомств, була юридично закріплена за нашою державою. Але чи стала вона власністю народу? Чи здійснюються в країні такі рефор-ми і відповідна політика, щоб понад 92 % одержавленої власності пе-рейшли до рук безпосередніх працівників? Чи проводить Уряд України незалежну соціально-економічну політику та зовнішньоекономічну ді-яльність в інтересах власного народу? Від відповіді на ці запитання за-лежить перша найважливіша ознака економічного суверенітету. Його друга істотна ознака залежить від нового геополітичного становища, в якому опинилася наша держава після розпаду СРСР, від її перетворен-ня на суб'єкт світового господарства і міжнародних економічних відно-син, від місця, яке вона займе в ньому (зокрема, увійде вона до числа передових країн світу чи скотиться на периферію світового господар-ства, перетворившись на сировинний додаток?).

Економічна небезпека виступає зворотним, боком економічного суве-ренітету та означає поступову втрату народом власності на своє націо-нальне багатство, а державою — здатності проводити незалежну політи-ку в інтересах усього населення, а також поступове перетворення краї-ни на сировинний додаток. У межах названих форм на їх основі слід виділити ті чи інші види політики. Так, з метою подолання техніко-технологічної залежності держава має сформувати адекватну технічну або

промислову політику; з метою подолання сировинної залежності необ-хідно виробити адекватну сировинну політику; з метою досягнення кад-рової незалежності слід обгрунтувати науково-кадрову політику, тощо.

Загрозу економічній безпеці становлять, насамперед, рекомендації та пропозиції щодо, по-перше, недоцільності державного регулювання макроекономічних процесів навіть за допомогою ринкових підойм — ціноутворення, капіталоутворення, валютного режиму, кредитно-інвести-ційної політики,