Перебування України в становищі «заповідника ринкового транс-формування» (тобто місця, де це трансформування уповільнене і не має чітких стратегії й тактики здійснення) призводить до того, що наша держава слугує негативним прикладом, який може використовуватися майже для залякування. Вади ідеології здійснення реформ, фактична відсутність стратегії, етапності та інстру-ментарію соціально-економічного реформування ставлять Україну до числа останніх з країн постсоціалістичного типу, причому досить оче-видним є той факт, що міжнародне співтовариство не виявляє особли-вої заінтересованості у стабілізації та поліпшенні ситуації в нашій кра *

живач застарілих техніки та технології, а також не дуже якісної спо-живчої продукції, є досить зручним для економічно розвинутих країн і країн, де відбуваються успішні економічні перетворення.

Проведений аналіз дозволяє стверджувати: в Україні не вдалося створити національну економічну систему, яка б забезпечувала прогре-сивний розвиток держави, її незалежність у формуванні й здійсненні внутрішньої та зовнішньої політики, у розбудові громадянського суспільства, яке б відповідало сучасним світовим стандартам.

Кризові тенденції, що характеризують розвиток економіки України, зумовили визначення внутрішніх загроз для України як таких, що наба-гато перевищують небезпеку зовнішніх і можуть призвести до дезинтеграції України, до загальнонаціональних техногенних та екологічних ка-тастроф, соціального вибуху або істотного обмеження можливостей керівництва держави щодо вирішення внутрішніх проблем і дій на між-народній арені.

Підсумовуючи характеристику стану й перспектив розвитку макроекономічної системи в Україні, можна зазначити:—

за роки незалежності не вдалося створити економічну систему, здатну забезпечити прогресивний розвиток країни; вона є залежною від багатьох внутрішніх і зовнішніх чинників економічного розвитку, які лише за умови свого хиткого балансу забезпечують більшу або меншу стабільність ситуації;—

процес суверенізації було обмежено здобуттям зовнішніх полі-тичних атрибутів; реальних економічних передумов для розвитку Ук-раїни як не залежної від інших країн держави створено не було; так, 40 % покриття дефіциту її державного бюджету припадають на зовніш-ні джерела; при цьому доля окремих важливих економічних проектів і макроекономічних параметрів залежить від політичної волі тих чи ін-ших політичних сил як в інших країнах, так і в міжнародних установах (наприклад, МВФ); слабкою є експортна база, приблизно половину якої забезпечує продукція металургії та хімічної промисловості;—

серйозною загрозою для безпеки держави постають «тінізація» та криміналізація економіки (сьогодні тіньовий сектор складає до 60% економіки, приблизно 40 % населення одержують офіційно нереєстровані доходи), які набули великого розмаху, що, по-перше, причиняє значні збитки, вилучення коштів з виробництва та їх направлення на не-критичне споживання, а також відплив грошей за межі національного господарського простору України (згідно з оцінками, відповідний показ-ник за роки незалежності сягає 20 млрд. дол.), а по-друге, позбавляє Уряд можливості легально впливати більш як на половину економічної діяльності в державі, ефективно контролювати перебіг подій в її еконо-мічному житті;

— все ще великі фінансові засоби перебувають за межами банків-ської сфери України, що може призвести до ситуації, коли свідоме рі-шення, спрямоване на дестабілізацію загальної макроекономічної си-туації, може мати досить відчутний руйнівний ефект (при цьому слід зазначити, що ні Урядом, ні Національним банком України не вжито достатніх: заходів щодо запобігання подібним акціям). З метою відвернення економічної небезпеки, що загрожує державному суверенітетові України, необхідно здійснити комплекс заходів по її виходу з глибокої економічної кризи. На нашу думку, слід істотно змінити економічну програму і курс держави за такими основними па-раметрами.

*ня економіки, та ін. Порушення вимог закону вартості призвело до вели-чезного диспаритету цін між промисловістю і сільським господарством, ' який, у свою чергу, зумовив значне руйнування аграрного сектора. По-рушення вимог закону грошового обігу викликало велику нестачу готів-ки (базових грошей), отже — кризу платежів, заборгованість по заро-бітній платі ілюзорну фінансову стабілізацію тощо.

По-друге, необхідно відійти від спрощеної консервативної моделі змішаної економіки (тобто від монетаризму) до ліберальної та соціалреформістської, а з точки зору основних напрямів економічної теорії — до кейнсіанства та інституціоналізму.

По-третє, важливо перейти до поширення колективних форм влас-ності, і насамперед — трудової колективної власності (на засоби вироб-ництва, створений продукт тощо). На перший погляд, у результаті роз-державлення і приватизації така орієнтація на колективні форми кількісно дотримується. Але частка трудових колективів у власності роздержавлених і приватизованих підприємств не перевищує 20 %/ Крім того, необдуманою податковою, амортизаційною, кредитною та ін. полі-тикою руйнується колективна власність на створений продукт (оскільки через механізм оподаткування у підприємств вилучається до 90 % при-бутків), що унеможливлює реалізацію колективної власності й на за-соби виробництва. Це означає, що замість однієї форми економічної за-лежності в Україні сформувалась інша, більш замаскована.

По-четверте, слід здійснити комплекс заходів по стимулюванню платоспроможного попиту населення, і насамперед — за рахунок істот-ного підвищення заробітної плати. Це, водночас, означатиме дотриман-ня вимог закону попиту і пропозиції. .

По-п'яте, треба сформувати належний інвестиційний клімат.

По-шосте, необхідно проводиш конструктивні структурні реформи.

По-сьоме, важливо розробити науково обгрунтовану промислову політику,