Меркантилізм виник в Англії, потім поширився у Франції, Італії та Інших країнах Західної Європи. У кожній країні політика меркан-тилізму мала свої особливості.

ІІ. Класична школа політекономії

2.1 Виникнення класичної політичної економіки в Англії

озвиток капіталістичних відносин спричинив занепад меркантилізму передовсім в Англії в кінці 17 ст. – найбільш економічно розвинутій країні. Інтереси буржуазії переміщуються зі сфери обігу у сферу виробництва. На перший план виходить промисловий капітал.

Уільям Петті (1623—1687) — основоположник класичної по-літичної економії в Англії. Він народився в сім'ї ремісника. У 14 років найнявся юнгою на торгове судно. Згодом вивчав медицину, математику, фізику, захоплювався музикою. З 1650 р. він — профе-сор анатомії в одному з англійських коледжів. Під час придушення визвольного руху в Ірландії був військовим лікарем. За рахунок зе-мель, конфіскованих у ірландців, став великим землевласником.

Оцінка економічних поглядів У. Петті є неоднозначною. Одні вважають його меркантилістом, інші (здебільшого марксисти) — засновником класичної політичної економії. Детальний аналіз його праць дає, однак, підстави для висновку, що він є економістом пере-хідного періоду від меркантилізму до класичної політичної еконо-мії. Його перу належить кілька наукових творів: «Трактат про податки і збори» (1662), «Слово мудрим» (1664), «Політична анатомія Ірландії» (1672), «Політична арифметика» (1676), «Різне про гроші» (1682).

У своїх працях, особливо ранніх, Петті віддає данину мерканти-лізму. Обґрунтовуючи економічну політику держави, він розвиває теорію торгового балансу, виступає за нагромадження в країні золо-та і срібла, виправдовує колоніальну експансію, виступає як прихи-льник втручання держави в економічне життя.

Водночас уже в першій своїй праці Петті далеко виходить за ме-жі питань, що їх звичайно розглядають меркантилісти. Він пише про гроші, позичковий процент, вексельний курс, податки, земельну ренту, монополії та інше. Постановка і вирішення цих питань відрі-зняють його від меркантилістів.

Застосував Петті й новий метод дослідження економічних явищ. Перебуваючи під значним впливом таких філософів-матеріалістів, як Ф. Бекон і Т. Гоббс, саме в них він запозичив деякі методологічні за-сади, які доповнив розробленими ним самим статистичними таблиця-ми. Недарма Петті називають ще й батьком економічної статистики.

Медик за освітою, він розглядає економічний лад країни як жи-вий організм, «політичне тіло», а відтак бере собі за мету з'ясувати його «анатомію». Такий підхід наштовхнув його на висновок про іс-нування закономірностей функціонування «політичного тіла». Він ставить проблему економічного закону.

Визначення багатства. Уже сама постановка цього питання бу-ла в Петті іншою, ніж у меркантилістів. Він намагається не просто

дати його визначення, а й кількісно підрахувати його з тим, щоб сприяти впорядкуванню оподаткування.

На відміну від меркантилістів, він бачить багатство як суму ру-хомого й нерухомого майна. У праці «Слово мудрим» він дає пере-лік предметів, що становлять багатство, — сукупність земельних угідь, будівель, худоби, кораблів, золотої і срібної монети, посуду із золота і срібла, меблів, запасів різних товарів (залізо, мідь, олово, тканини, зерно, сіль), коштовних каменів та інше.

Заслугою Петті є усвідомлення «виробничого» походження багатства, джерелом якого є не сфера обігу, а праця, виробництво.

Теорія вартості Петті вважають засновником трудової теорії вар-тості.

Вартість, на думку Петті, створює не будь-яка праця, а лише та, що витрачається на видобуток золота і срібла, які з самого початку функціонують як мінові вартості. Решта продуктів праці — це спо-живні вартості, які лише в обміні стають міновими вартостями. У Петті немає чіткого розмежування вартості й споживної вартості. А оскільки у виробництві споживної вартості бере участь не лише праця, а й природа, то Петті поширює її дію на створення вартості.

Заробітну плату Петті розуміє як ціну праці її величину він визначає вартістю засобів існування.

Рівень заробітної плати має дорівнювати міні-муму засобів існування, тобто забезпечувати лише фізіологічний прожитковий мінімум, щоб примусити робітників працювати. Низь-ка заробітна плата, на його думку, гарантує одержання прибутку ка-піталістами, здійснення нагромадження, а зрештою — конкуренто-спроможність Англії на зовнішніх ринках.

Рента також є продуктом праці, її величина — це різниця між вартістю сільськогосподарських продуктів і витратами виробницт-ва, до яких Петті відносить заробітну плату й витрати на насіння. Отже, рента, як визнає Петті, — це результат неоплаченої праці ро-бітника.

Теорія процента. Процент Петті називає «грошовою рентою» і розглядає його як щось похідне від ренти. Величина процента зале-жить від розмірів земельної ренти й кількості грошей в обігу. У праці «Різне про гроші» він трактує процент як страхову премію і плату за утримання. Петті заперечує необхідність законодавчого ре-гулювання процента.

Він розвиває ідею обернено пропорційної залежності між вели-чиною грошової маси і процентною ставкою.

Великою заслугою Петті є запровадження принципів кількісного визначення національного багатства й національного доходу. Він першим виокремив категорію національного доходу і здійснив його розрахунки. Національний дохід, на його думку, створюється і у сфері матеріального виробництва, і у сфері послуг.

2.2 Виникнення класичної політичної економії у Франції

У XVII ст. у Франції ще панує феодалізм, хоч починається вже становлення і зміцнення абсолютистської держави. У державі пере-важало сільське населення, переобтяжене численними феодальними податками. Промисловість була слабо розвиненою. В економічній теорії та економічній політиці панував меркантилізм.

У першій половині XVIII ст. зі втратою військової могутності Франція втрачає і свої позиції у зовнішній торгівлі. Відтак ідеї мер-кантилізму також втрачають своє значення. У Франції формується класична політична економія як альтернатива меркантилізму.

П'єр де Буагільбер (1646—1714) — засновник