Особливості економічного розвитку Франції позначилися на формуванні економічних поглядів Буагільбера. У працях «Доклад-ний опис становища Франції...» (1696), «Роздрібна торгівля Фран-ції» (1699), «Міркування про природу багатства, грошей і податків» (1707) та інших Буагільбер виступає з гострою критикою мерканти-лізму.

Буагільбер виступає за реформування податкової системи, проти державного регулювання цін на зерно. Свої економічні ідеї, спрямо-вані на реформування державної економічної політики, він викладає в досить різкій формі, не уникаючи політичних випадів проти уряду, що накликало на нього навіть репресії.

Теорія вартості. Буагільбера, як і Петті, Маркс називає заснов-ником трудової теорії вартості. Буагільбер виділяє ринкову ціну і «істинну», або «справедливу» вартість товару. Величину останньої він визначає витратами праці. Буагільбер виходить з того, що всі економічні зв'язки між людьми грунтуються на обміні продуктами праці. Цей обмін, підкреслює він, має відбуватися згідно із витрата-ми праці. А це означає, що Буагільбер стоїть на позиціях еквівалент-ного обміну.

Теорія грошей. Відсутність у Буагільбера чіткого розуміння при-роди товарного виробництва виявилась у трактуванні ним самого поняття «гроші». Якщо в Петті вартість проявляється у грошах, то Буагільбер бере за основу прямий товарообмін. Він вважає, що гро-ші взагалі порушують природну рівновагу товарного обміну відпо-відно до «істинної вартості. Усупереч меркантилістам, які вважали гроші єдиним видом багатства, Буарільбер бачить в них джерело всіх нещасть товаровиробників. Єдина корисна функція грошей, яку визначає Буагільбер, — це полегшення обміну. Саме тому, на його думку, не має значення, який товар виконує функцію засобу обігу. Отже, золото і срібло можна замінити паперовими знаками.

кономічні ідеї Буагільбера сприйняли й розвинули далі фізіократи.

Фізіократи — французькі економісти другої половини XVIII ст., представники класичної політичної економії. Назва цієї наукової школи походить від грецьких слів «фізіс» — природа і «кратос» — влада. Поява школи фізіократів зумовлена соціально-економічними умовами тогочасної Франції. У країні розвивався капіталізм на його мануфактурній стадії. У другій половині XVIII ст. країна наближа-лась до революції. А в економічній політиці Франції неподільно па-нував меркантилізм.

а цей час чітко визначилися дві проблеми, що гальмували еко-номічний розвиток: панування меркантилізму і збереження фео-дального режиму на селі. Фізіократи, виступаючи проти мерканти-лізму, висували на перший план аграрну проблему. Саме тому критика меркантилізму набрала у фізіократів аграрного характеру. На відміну від меркантилістів фізіократи були прихильниками еко-номічного лібералізму.

Ідеї, які проголошували фізіократи, у загальних рисах були сформульовані ще їхніми попередниками, зокрема Буагільбером. Проте не можна говорити про їхню цілковиту тотожність. Фізіокра-ти розробили основи, хоча й суперечливої, проте прогресивної ре-форми, суть якої полягала в капіталістичній реорганізації сільського господарства.

Утворилась школа фізіократів наприкінці 50-х років XVIII ст. її представниками були: Франсуа Кене, Дюпон де Немур, маркіз Мірабо, Мерсьє де Ла Рів'єр, Жак Тюрго та ін. Визнаним главою школи фізіократів був Ф.Кене. Центром, де регулярно збирались фізіо-крати, став салон маркіза Мірабо. Школа мала великий успіх. Її представники опублікували багато праць, видавали журнал. Проте проіснувала школа недовго. Наприкінці 70-х років вона припинила своє існування. Однією з причин цього була неможливість здійс-нення програм фізіократів за умов абсолютизму.

Франсуа Кене (1694—1774) — народився у передмісті Версаля, в сім'ї дрібного землевласника. Одержав диплом хірурга і почав практикувати недалеко від Парижа. Прославився як лікар, а 1749 р. став придворним лікарем Людовіка XV, одержав звання дворянина. Кене оселився на антресолях Версальського королівського палацу, де прожив двадцать п'ять років.

1758 р. він видав славетну «Економічну таблицю», а згодом ви-ходять з друку його праці: «Загальні принципи економічної політи-ки держави», «Про торгівлю» (1760), «Аналіз економічної таблиці» (1766), «Діалог про ремісничу працю» (1766), «Зауваження відносно грошового процента» (1766) та ін.

Економічна програма фізіократів формувалась у боротьбі проти меркантилістів. Якщо останні всю увагу концентрували на аналізі явищ у сфері обігу, то фізіократи перенесли свої дослідження у сфе-ру виробництва. Кене висунув ідею щодо еквівалентності обміну за умов природного порядку. Він вважав, що товари вступають в обмін з наперед заданою ціною. Проте, що саме лежить в її основі, він не розумів. Кене розглядав лише «ринкову ціну», яка, на його думку, залежить від наявності на ринку товарів, попиту і пропозиції за умов вільної конкуренції. І

Чистий продукт. Основу економічної системи Кене становить його вчення про «чистий продукт». «Чистий продукт» у нього — це надлишок продукції, одержаний у сільському господарстві, над ви-тратами виробництва. Створюється він, на думку Кене, лише в сільсь-кому господарстві, оскільки тут діє природа, здатна збільшувати спо-живні вартості. У промисловості відбувається не збільшення спожив-них вартостей, а лише їх складання, комбінування або зміна формі.

"Чистий продукт" у фізіократів ототожнюється із земельною рентою, яку одержують землевласники. Саме тому фізіократи ви-ступали за проведення податкової реформи з наміром усі види пода-тків замінити одним — поземельним.

Продуктивна й непродуктивна праця. Із поняття «чистого про-дукту» фізіократи виводили і своє розуміння продуктивної й непро-дуктивної праці. У них продуктивною є праця, що створює «чистий продукт», тобто праця в сільському господарстві. Інші види праці вони оголошували «безплідними». Відповідно до цього Кене здійс-нює й поділ суспільства на класи. Він виділяє три класи: продуктив-ний клас, власники й непродуктивний клас.

Капітал. Фізіократи дали досить глибоке, як на ті часи, визна-чення капіталу.

Капітал у Кене — не гроші, а