Марксизм — це закономірний етап пізнання дійсності, що зумо-влювався відповідними вимогами часу й відповідними соціальними інтересами.

Розвинувши рікардіанську теорію вартості, Маркс спромігся да-ти відповідь на питання про джерело доходів у суспільстві, тобто логічно вирішити з позиції трудової теорії вартості проблему, яка не знайшла розв'язання в класиків

Саме виходячи з абстракцій, Маркс показує роль додаткової вар-тості (що, на його думку, виступає у формі прибутку) як визначаль-ного чинника розвитку капіталізму, основи його відтворення, його рушійної сили, стимулу впровадження досягнень науково-техніч-ного прогресу.

Теорії формування цін та прибутку за умов вільної конкуренції, земельної ренти, позичкового процента, викладені в третьому томі «Капіталу», є прикладом досконалого поєднання логіки абстракт-них узагальнень та моделювання економічних процесів і рекомен-дуються для вивчення в навчальних закладах у контексті неокла-сичних теорій.

На основі теоретичних абстракцій Маркс створив широку за-гальну картину капіталістичного відтворення та його чинників. У межах теорії розширеного відтворення капіталу він зробив ряд ви-сновків стосовно нагромадження, його визначальної ролі та факто-рів, висновків, що є актуальними і сьогодні, коли йдеться про проб-леми економічного зростання і його джерел, про роль ефективного попиту та інвестицій.

Методологічні підходи до визначення пропорцій суспільного вироб-ництва, сформульовані Марксом у його схемах відтворення, було вико-ристано для побудови балансів народного господарства у вигляді таб-лиць типу «витрати-випуск», запропонованих В. Леонтьєвим.

Особливо цікавими є зроблені Марксом у процесі аналізу проб-лем ціноутворення й конкурентної боротьби узагальнення щодо ме-ханізму дії економічних стимулів для впровадження досягнень нау-ково-технічного прогресу.

Узагалі, марксистська економічна теорія містить цілу низку нау-ково обгрунтованих висновків, що характеризують закономірності функціонування капіталістичного ринкового господарства, зокрема ідеї про ринкову ціну рівноваги, формування середньої норми при-бутку, визначення ролі конкуренції, внеску капіталізму в розвиток продуктивних сил та ін.

Нині марксистське економічне вчення знов опинилося в центрі уваги західних дослідників, які намагаються переглянути доктрину Маркса та формалізувати її з допомогою економіко-математичного моделювання. Однак не завжди ці спроби є вдалими, оскільки біль-шість вирішуваних Марксом проблем за своєю природою не підда-ються кількісному аналізу.

IV. Сучасний етап розвитку політекономії.

Межею, що поділяє названі два напрями в політекономії, є відношення до власності на засоби виробництва. Представники прагматичної політекономії відстоюють приватну форму власності як основу суспільного ладу. Марксисти ж вважають, що такою основою, яка може забезпечити найвищу ефективність розвит-ку суспільного виробництва, є суспільна власність на засоби виробни-цтва. Історичний же досвід свідчить, що протиставлення цих двох форм власності, породжуючи досить серйозні соціальні катаклізми, гальмує суспільний прогрес. Обидві форми в своїй багатогранності можуть сприяти соціально-економічному розвитку. Проблема полягає лише в тому, як вони використовуються відповідно до конкретних умов та ступеня розвитку продуктивних сил суспільства. Це, зокрема, є проблемою номер один для сучасної України, економіка якої є перехідною.

Саме проблемою поєднання позитивних рис прагматичної шко-ли, яка має вагомі доробки в з'ясуванні закономірностей мікроекономічних процесів, і класичної та марксистської політекономії з їх безсумнівними досягненнями в галузі вирішення соціальних питань і виявлення закономірностей проходження макроекономічних процесів і повинна займатися політекономія на сучасному новому етапі її розвитку.

Політекономія - наука, яка вивчає самі основи людського буття, вона зачі-пає інтереси всіх верств населення, кла-сів, угрупувань і владних структур. Тому в її межах завжди формувалися різні концепції, школи, напрямки, які предмет політекономії, ті чи інші економічні явища та процеси трактували і трактують з позицій інтересів свого класу, тієї чи іншої владної структури або певного прошарку суспільства. В сучасних умовах в економічній теоретичній науці виділяються такі основні течії:

- Економічний лібералізм (теорія економічної свободи). Пред-ставники цієї течії не визнають необхідності втручання держави в економічне життя. Природним регулятором його, на їх думку, виступає ринок. Найбільше прихильників має в США, економічній системі яких найбільш притаманні ідеї економічної свободи. Досить популярними погляди економічного лібералізму були в перші роки становлення економічної системи самостійної України. Серед прибічників економічного лібералізму виділялися такі відомі

кономісти, як американець Людвіг Мізес (1881-1973 рр.) і згаду-ваний уже Фрідріх Хайєк. В Україні апологетами ідеї економічної свободи виступали переважно представники Руху (підтримувані Президентом Л.Кравчуком) до тих пір, поки не демонтували централізовану систему управління економікою. Починаючи з 1994 р. більшість з них переходять на інші позиції.

- Економічний дирижизм. Представники його обґрунтовують необхідність систематичної регуляції економіки з боку держави. Ідеал дирижистів - "регульована економіка". Перші концепції економічного дирижизму виникли на рубежі 20-х і 30-х років 20 ст. у Франції. Як течія економічної думки економічний дирижизм оформився після 2-ї світової війни. Він об'єднує концепції й погля-ди, пов'язані ідеєю "недостатньої ефективності" ринкового механіз-му, обмеженості "приватної ініціативи" та необхідності свідомого втручання в економічні процеси, в першу чергу з боку держави. Як практика, економічний дирижизм передбачає: в)націоналізацію та утворення значного державного сектора у виробництві та кредитно-банківській сфері; б)державне фінансування та орієнтацію капітало-вкладень; в)планування економіки; г) адміністративний контроль над кредитом, цінами, заробітною платою.

Основними загальнотеоретичними концепціями економічного дирижизму є концепції "регульованої економіки", "змішаної економіки", "планової економіки". Представники: Б.де Жувенель, Е.Гейлак, Ж.Піру, Р.Курбі та ін.

- Інституціоналізм - течія в політекономії, яка виникла в кінці 19 - початку 20 ст. Прибічники її стоять на тій позиції, що рушійними силами економічних процесів є позаекономічні фактори. Тому головним завданням політекономії вони вважають