93]. Про розвиток фінансової сфери на шкоду реальній економіці пише також І.Воронін [17, 19]. Заслуговує на увагу висновок П.Мозіаса про те, що "…фундаменталь ною причиною кризи стало порушення оптимального балансу між мірою внутрішньої лібералізації економіки, з одного боку, і ступенем її відкритості - з іншого. Контроль за допуском в економіку іноземного спекулятивного капіталу послаблювався швидше, ніж дозволяли об'єктивні внутрішні умови. І врешті-решт ризики, пов'язані з нестабільні стю короткотермінових інвестицій, стали пересилювати ті макро- і мікроекономічні переваги, які надавало залучення іноземних кредитів і портфельних інвестицій" [10, 44]. Додамо, що цю кризу, як і інші, спровокува ла надмірна ейфорія фінансових спекуляцій, коли поляризація інтересів і протиставлення позицій сторін "центр-периферія" набули найбільшого напруження. На прикладі представників фінансової периферії була реалізова на здирницька стратегія міжнародних спекулянтів щодо максимізації зиску від обігу "гарячих грошей". Монетарна ідеологія вкотре показала свою обмеженість при вирішенні глобальних і національних питань фінансової стабілізації. Міжнародні фінансові організації, відповідальні за координацію програм світового господарського розвитку, запізніло реагували на можливість кризових катаклізмів, фактично не попереджуючи обвали ринків. На думку російських дослідників, "... ці організації практично не регулюють діяльність транснаціонального капіталу, а швидше сприяють його функціонуванню, зменшуючи вплив національних урядів" [8, 89].
У зв'язку з вищевикладеним, закономірно постає питання: чи існує межа росту і граничні масштаби фінансових ринків? Таке формулювання проблеми не здається занадто емоційним. Його економічний зміст розкриває величину відриву від реального еквіваленту та оцінку прихованої спекулятивної складової вартості активів, а також очікувану корисність і віддачу авансованих коштів.
Перспективна оцінка реального капіталу, відтворення якого потребує "підживлення" матеріальними ресурсами, базується на дисконтованих потоках майбутніх грошових надходжень. Тому очевидно, що розміри ринку конкретного продукту піддаються більш-менш точному прогнозуванню. Цього не можна сказати щодо перспективної оцінки фінансових ринків, дуже мінливих і вразливих для нерелевантної інформації.
Швидше за все, фінансові ринки обмежують ся адміністративними і правовими рамками - ліцензіями, дозволами, нормативами діяльності і надання послуг в обраній сфері. Ризики і окупність вкладеного капіталу застерігають від надмірного фінансового захвату. В окремих випадках наслідується корпоративна ділова етика. Внаслідок цих обмежень коло активних і толерантних учасників фінансових ринків досить легко регулюється, а суворі вимоги щодо звітності і декларації намірів забезпечують відносну прозорість ринкових змін. Але все це стосується організованих і первинних ринків, де захист прав та інтересів учасників є метою державного регулювання. А вторинні ринки мають здебільшого договірні правила гри і досить довільні можливості капіталізації активів. Оскільки проблематично здійснити точне визначення обсягів та ідентифікацію власників ресурсів, що акумулюються на вторинних ринках, то й зростання фінансових ринків залежить від рівня самооргані зації останніх і практично непідконтрольне державним регулятивним інститутам. Це як перпетуїтет - грошові потоки, що ніколи не закінчуються.
Використана література
1. Мовсесян А. Роль информационных и финансовых факторов в интеграции и транснационализации // Вестник МГУ. Сер. Экономика. - 1998. - № 2. - С. 22-29.
2. Сидорова Е.В. О тенденциях развития мировых финансовых рынков // Финансы. - 1999. - № 12. - С.65-66.
3. Шишков Ю. Мировая финансовая система: необходимость реформ // МэиМО. - 1999. - № 11. - С. 3-8.
4. Лауфер М. Особенности развития современных фондовых бирж // Вопросы экономики. - 1999. - № 5. - С.127-138.
5. Кандинская О. Развитие мирового рынка валютных фьючерсов и опционов // Финансовый бизнес. - 2000. - № 2. - С. 26-31.
6. Чибриков Г. Взаимодействие финансовой системы и реального производства в современном мире // Вестник МГУ. Сер. Экономика. - 1999. - № 6. - С.16-23.
7. L.H.LaRouche. Toward a New Bretton Woods // EIR (Executive Intelligence Review). - 1998. - № 13. - Р.12-35.
8. Мовсесян А., Огнивцев С. Некоторые тенденции мировой экономики // Экономист. - 2000. - № 7. - С. 85-94.
9. Кулицький С. Глобальний розвиток спекулятивного капіталу // Вісник НБУ. - 1999. - № 11. - С. 59-63.
10. Сірук М. Майкрософт сплатила за монополію $80 млрд //День. - 2000. - 5 квітня.
11. Мозиас П. Кризис финансовых рынков в развивающихся странах // МэиМО. - 1999. - № 1. - С.38-47.
12. Балацкий Е. Международный финансовый кризис 1997-1999 гг. и российская экономика // Экономист. - 2000. - № 5. - С. 86-96.
