Особа, що видала вексель, є платником за векселем. Переказний вексель (тратта) видає не позичальник, а кредитор (трасант). У такому разі вексель є наказом позичальникові (трасату) сплатити в зазначений термін певну суму названій третій особі (ремітенту) або пред’явнику векселя, якщо останній видано на пред’явника.

Усі цінні папери (незалежно від їхніх інших ознак) можна підрозділяти на ринкові, котрі можна перепродувати, і неринкові, які дозволено продати тільки один раз: емітент продає цінні папери інвестору, який у цьому разі є не тільки першим, а й останнім покупцем цінних паперів такого виду.

Цінні папери можна не тільки продавати, а й дарувати або заповідати, що теж є однією з ознак їхньої класифікації.

Одні цінні папери мають вільний обіг, інші – обмежений, а треті взагалі не обертаються на ринку. Не всі цінні папери навіть з вільним оборотом у тій чи іншій країні можна переказувати за кордон.

За терміном погашення цінні папери групуються таким чином: короткотермінові, середньотермінові, довготермінові, безтермінові. Щодо часу погашення – одні папери підлягають погашенню тільки в указаний термін, а інші – будь-коли. Цінні папери з правом раннього погашення поділяються на ретроспективні (з обмеженням) і неретроспективні [18, с. 84].

Термін платежу за цінним папером може визначатися конкретною датою або така дата є відсутньою. Ця ознака також стає підставою для відповідального групування цінних паперів. На фондовому ринку обертаються цінні папери з відстроченням платежу і без такого.

За складом реквізитів і характером обороту цінні папери поділяються на основні, в яких зафіксовано основне майнове право або вимога, і на допоміжні, які є підтвердженням додаткових прав, умов і вимог.

За способом виплати доходу цінні папери класифікуються так:

а) цінні папери з фіксованим платежем, до яких належать облігації та привілейовані акції;

б) цінні папери з плаваючою ставкою, наприклад, облігації з плаваючим відсотком, що залежить, головне, від облікової банкової ставки;

в) цінні папери, дохід від яких безпосередньо залежить від розміру чистого прибутку підприємства (прості акції, інвестиційні сертифікати).

Різновиди доходу взагалі відіграють чи не визначальну роль у класифікації цінних паперів. Наприклад, є цінні папери, дохід від яких виплачується без застережень, а є і такі, котрі ставлять виплату доходу в залежність від одержання емітентом прибутку тощо. Є цінні папери з одноразовою виплатою доходу, а є – з постійною (багаторазовою) виплатою. За черговістю виплати цінні папери поділяються на першозаставні і на загальнозаставні, за ознакою відстрочення виплати – на цінні папери з відстроченим доходом і з невідстроченим. Виплата доходу може здійснюватися грошима (найчастіше) але може також і товарами (під цільові цінні папери).

Важлива ознака цінних паперів – їх здатність конвертуватися (або брак такої здатності), що є відповідальною підставою для класифікації. Законодавчо встановлено, що конвертація цінних паперів – це вилучення емітентом з обороту та анулювання цінних паперів якогось виду через їхній обмін на цінні папери іншою виду того самою або іншого емітента (у разі реорганізації першою) [21, с. 212-214].

За ознакою території обігу цінних паперів вони звичайно поділяються на три групи: регіональні (облігації місцевих органів самоуправління), національні (папери внутрішнього фондового ринку), міжрегіональні (папери, котрі можуть вільно обертатися на території інших держав).

Наявність міжнародних цінних паперів пояснюється інтернаціоналізацією ринку цінних паперів. До таких, зокрема, належать євро ноти, що випускаються корпораціями на термін від трьох до шести місяців зі ставкою, яка змінюється. Випускаються також єврооблігації, котрі у вигляді позики можуть розміщуватися у будь-якій промислово розвинутій країні. Номінальна і ринкова ціни єврооблігацій виражаються в іноземній валюті, переважно в доларах США.

Форма документів, у які “одягнуто” цінний папір, є дуже різноманітними: це й окремий сертифікат, і запис у реєстрі, і запис в угоді, і запис в комп’ютері. В загальному вигляді розрізняють документарну форму цінних паперів і бездокументарну. Документарна – це форма, за якої власник встановлюється на підставі пред’явлення сертифіката, а в разі депонування такого – за записом у рахунках депо. Бездокументарна – форма, за якої власник встановлюється на підставі запису в системі ведення реєстру власників цінних паперів або, у разі депонування цінних паперів, за записом у рахунках депо (рахунок депо – це сукупність записів в облікових реєстрах хранителя цінних паперів – депозитарія, необхідна для виконання договору депо з депонентом) [35, с. 46].

З фактором надійності зв’язано цілу низку класифікаційних ознак. За видами забезпечення цінні папери підрозділяють на папери, випущені під заставу і під гарантію. Класифікуються цінні папери за видом застави: емісія під нерухоме майно, під рухоме майно, під фондові цінності, під майбутні податкові надходження, під дохід від проекту.

Кількість типів, видів, різновидів й модифікацій цінних паперів значно більша, ніж є в ужитку термінів. Тому, з одного боку, деякі види цінних паперів можна визначити тільки описово, а з іншого – той самий термін використовується у назвах різних цінних паперів. Прикладом цього може бути термін “сертифікат”.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про Національну депозитну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, “глобальний сертифікат – документ, оформлений на весь випуск цінних паперів у бездокументарній формі, крім приватизаційних паперів, які засвідчують право власника на безплатне одержання