1.2. Порядок випуску цінних паперів та їх обіг.

Випуск цінних паперів представляє собою продаж їх емітентам і придбання учасниками ринку цінних паперів. В цьому розділі мова йтиме про первинний та вторинний ринки цінних паперів, їх учасників, яких ще називають суб’єктами ринку цінних паперів.

Відносини, що виникають у процесі первинного продажу і придбання цінних паперів, називаються також ще первинним ринком цінних паперів. Таким чином, поняття “випуск цінних паперів” має на увазі їх випуску для продажу на первинному ринку. І, навпаки, реалізація договорів купівлі-продажу цінних паперів на первинному ринку передбачає те, що згадані угоди здійснюються в межах випуску цих паперів. Повний продаж емітентом цінних паперів у певних кількісних та часових межах означає завершення випуску. Якщо у передбачений законодавством чи установчими документами час необхідна частина цінних паперів лишилася непроданою, то вважається, що їх випуск не відбувся. Незалежно від того, якими виявляться результати випуску цінних паперів, тобто відбудеться він чи ні, ці результати будуть наслідком взаємодії на первинному ринку.

На первинному ринку емітент може здійснювати продаж цінних паперів безпосередньо або з допомогою посередників. За допомогою до посередників емітенти змушені звертатися з ряду причин: невпевненість у тому, що випущені цінні папери будуть продані; недостатнє інформування емітентом потенційних інвесторів; намагання досягти економії в часі і зусиллях тощо.

Поняття “первинний ринок”, звичайно, відноситься до цінних паперів, що випускаються у вільній або обмежено вільний обіг. При закритих випусках цінних паперів частіше йде мова про їх “розподіл” [29, с. 133-134].

Слід нагадати, що в Україні до 1996 року тривав розвиток первинного ринку, який характеризувався такими параметрами, як передача державної власності через приватизаційні майнові та компенсаційні сертифікати, акціонування та приватизацію суспільного виробництва, розвиток ринкових відносин, створення фондового ринку, зміна системи управління виробництвом, зміна суспільної свідомості. І лише в 1996 році, з прийняттям Закону “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, зроблено перший важливий крок у створенні вторинного ринку цінних паперів, його подальшого формування і розвитку.

Отже, формування і розвиток первинного ринку в умовах складного економічного становища сприятиме: по-перше, залученню фінансових ресурсів для розвитку виробництва підприємств у процесі їх акціонування; по-друге, збільшенню обсягу ринку цінних паперів і, зокрема, зростанню обсягів його капіталізації; по-третє, появі та розвитку вторинного ринку цінних паперів [25, с. 198].

Нормальне функціонування вторинного ринку цінних паперів забезпечують декілька важливих елементів:

створення законодавчої бази (механізму реалізації взаємовідносин учасників даного ринку);

розвитку ринку капіталів (за умов формування ліквідних цінних паперів під час їх розміщення);

створення національної депозитної системи, яка сприятиме підвищенню ефективності проведення операції з цінними паперами;

створення розгалуженої інформаційної системи (включаючи відповідну статистичну звітність);

формування дієвої системи розрахунків і платежів;

постійний розвиток інфраструктури вторинного ринку цінних паперів та інші.

Вторинний ринок цінних паперів завжди представляє собою складну і різноманітну сукупність різних систем взаємодії. Тобто система вторинного ринку складається з ряду підсистем, які, по суті, є повними системами торгівлі цінними паперами. По відношенню до останніх, вторинний ринок є більш широкою системою. Одночасно він є менш широкою системою у порівнянні з ринком цінних паперів. До числа підсистем вторинного ринку відносяться біржовий та позабіржовий ринки цінних паперів [5, с. 113].

Таким чином, формування і розвиток вторинного ринку цінних паперів сприяє: по-перше, розвитку відносин власності (цінні папери переходять у власність від одного суб’єкта ринку до іншого); по-друге, переливанню капіталу з однієї сфери діяльності в іншу, що пояснюється зміною права власності на цінні папери; по-третє, формуванню цивілізованого та сучасного ринку цінних паперів (на світових ринках вторинний обіг значно переважає первинний); по-четверте, розширенню фінансового ринку, роблячи його набагато динамічнішим (за незначні проміжки часу шляхом випуску цінних паперів акумулюються величезні фінансові ресурси); по-п’яте, розширенню кола учасників ринку цінних паперів, що підвищуватиме його професійний рівень; по-шосте, одержанню державою додаткових коштів, які можуть бути використані в загальнодержавних цілях; по-сьоме, створенню можливостей для підвищення ліквідності не лише цінних паперів, які знаходяться в обігу, а й економіки країни в цілому.

Досвід, інших країн свідчить, що кожна держава є великим позичальником на ринку капіталів, основна маса яких у сучасній економіці базується на вторинному ринку. І якщо на початку століття частка держави складала на ринку капіталів 5-8 відсотків, то тепер вона позичає для своїх потреб від 35 до 40 відсотків ресурсів ринку (ця цифра характерна лише для найбільш розвинених країн, для інших вона складає 15-20 відсотків).

Державні цінні папери нині слід вважати одними з найбільш надійних, з мінімальним ризиком фінансових активів, що дає змогу державі залучати для свого функціонування значний капітал.

Одним з найбільш поширених інститутів, через які держава здійснює розміщення своїх цінних паперів, є фондова біржа. На фондових біржах здійснюється як первинне, так і вторинне розміщення цінних паперів, у тому числі й державних. Але в різних країнах фондовій біржі відводиться різна роль. У тій же Великобританії, обіг державних цінних паперів складає більше 60 відсотків від усього