В Україні розміщення державних цінних паперів (зокрема, облігацій внутрішньої державної позики) здійснюється як на біржовому (за участю Української фондової біржі), так і на позабіржовому (за участю Позабіржової фондової торговельної системи) ринках.

В умовах складного фінансового і економічного становища України значна дефіцитність бюджету спонукає державу до вибору найбільш оптимальних методів його покриття. Одним із таких методів є залучення Міністерством фінансів України коштів шліхом випуску таких державних цінних паперів, як облігації, що вільно купуються і продаються на фондовому ринку України вже не один рік. Саме таким способом держава намагається пожвавити вторинний ринок цінних паперів, який протягом декількох років перебував у досить пригніченому стані. Нажаль, це якихось особливих результатів, крім нових боргів, не принесло ні державі, ні ринку цінних паперів [9, с. 64].

Але завжди слід пам’ятати про те, що наявність розвинутого вторинного ринку державних цінних паперів полегшує їх первинне розміщення, оскільки дає змогу їх держателям при необхідності здійснювати реалізацію облігацій, якими вони володіють.

Отже, держава повинна всемірно підвищувати свою роль у формуванні і розвитку вторинного ринку цінних паперів, важливе місце на якому відводиться професійним учасникам фондового ринку. Під професійною діяльністю на ринку цінних паперів України розуміється підприємницька діяльність щодо перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів, а також відносно організаційного, інформаційного та інших видів обслуговування випуску і обігу цінних паперів [16, с. 141].

На ринку цінних паперів можуть здійснюватися слідуючи види діяльності:

торгівля цінними паперами – це здійснення цивільно-правових угод щодо цінних паперів, які передбачають їх оплату для передачі новому власнику на підставі договорів-доручень за рахунок своїх клієнтів (брокерська діяльність), або від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерська діяльність), крім випадків, передбачених законодавством;

депозитарна діяльність – це діяльність з надання послуг щодо зберігання цінних паперів або обліку прав власності на цінні папери, а також обслуговування угод з цінними паперами;

розрахунково-клірингова діяльність – це діяльність з визначення взаємних зобов’язань щодо угод з цінними паперами та розрахунків за них;

діяльність з управління цінними паперами – це діяльність, що здійснюється від свого імені за винагороду на підставі відповідного договору протягом визначеного терміну щодо управління переданими у володіння цінними паперами, які належать на правах власності іншій особі, в інтересах цієї особи або визначених цією особою третіх осіб;

діяльність по веденню реєстру власників іменних цінних паперів – збір, фіксація, обробка, зберігання та надання даних, що складають систему реєстру власників іменних цінних паперів, в якому є перелік іменних цінних паперів, їх емітентів та власників;

діяльність щодо організації торгівлі на ринку цінних паперів – це надання послуг, які безпосередньо сприяють укладанню цивільно-правових угод з цінними паперами на їх біржовому та організаційно оформленому позабіржовому ринку.

Професійна діяльність на ринку цінних паперів, в тому числі й посередницька щодо їх випуску та обігу, здійснюється юридичними і фізичними особами винятково на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються в порядку, встановленому чинним законодавством [№ 20, с. 76].

З метою впорядкування діяльності на фондовому ринку, відповідно до Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку постановила встановити, що професійні учасники ринку цінних паперів, які мають дозвіл (ліцензію) на діяльність, та на здійснення діяльності щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів, зобов’язані бути членами щонайменше одного об’єднання професійних учасників ринку цінних паперів відповідно до виду діяльності, яку ці професійні учасники здійснюють згідно з наданими дозволами [2].

До юридичних осіб, які займаються організацією торгівлі на ринку цінних паперів, можна віднести фондові біржі, позабіржові системи, саморегулюючі організації та інші.

В процесі розвитку фондового ринку приватизація стала одним з основних джерел появи в Україні цінних паперів. Уже сформувався значний прошарок акціонерів, які володіють більш, ніж 30 тис. ЗАТ і ВАТ, більша частина з яких була державною власністю. Ці підприємства стали використовувати вільні фінансові ресурси фондового ринку, знявши, таким чином, з держави тягар фінансової підтримки. Однак не всі підприємства вміло скористалися можливістю отримати додаткові фінансові ресурси. Частково це можна пояснити важким економічним становищем, що склалося в країні, нестабільністю законодавчої бази, відсутністю досвіду роботи в ринкових умовах господарювання.

Формуванню більш об’ємного ринку цінних паперів передувало перетворення великих і середніх державних підприємств у відкриті акціонерні товариства. В свою чергу, на базі одного великого підприємства, в процесі реструктуризації, створюються декілька менших підприємств з більш вузькою спеціалізацією, різних форм власності. В той же час, в процесі приватизації поступово стали краще використовуватися можливості інфраструктури фондового ринку (мається на увазі розміщення акцій через фондові біржі, залучення до їх розповсюдження торговців цінними паперами).

Акціонерні товариства, які створені в процесі приватизації, з самого початку повинні були орієнтуватися на стандарти випуску акцій у не паперовій формі. Але до 1996 року акціонерні товариства здійснювали випуск, по суті, лише паперових цінних паперів, що значно підвищувало витрати на їх випуск та унеможливлювало поліпшення обігу цінних паперів і, зокрема, акцій. Крім того, необхідно відокремлювати