Реферат на тему:

“Монетаризм та його застосуванян”

Сучасний монетаризм як один з напрямків економічної думки виник у 60-х роках XX ст. у зв'язку з пошуком шляхів подолання інфляції, тривале зростання якої ставилося за провину економіч-ній політиці, що проводилася за кейнсіанськими рецептами. Кейнсіанство сформувалося на межі 20—30-х років, коли потрібно було подолати глибокий спад виробництва та безробіття. А для цього були придатними будь-які способи «накачування» держа-вою ефективного попиту як через фіскально-бюджетну, так і мо-нетарну політику, незважаючи на можливі інфляційні наслідки.

Сучасний монетаризм сформувався в 60—70-ті роки, коли особливо загострилася проблема інфляції, а проблеми безробіття та спаду виробництва відійшли на другий план. Вирішити цю проблему за кейнсіанськими рецептами було неможливо, потріб-ні були нові підходи.

Разом з тим сучасний монетаризм не є принципово новою те-орією. Він, по суті, є відродженою й осучасненою неокласичною кількісною теорією. У процесі розвитку цієї теорії монетаристи спиралися на кейнсіанські дослідження грошового механізму і, безумовно, запозичили з нього те, що не суперечило реальній дійсності) Тому між сучасним монетаризмом і кейнсіанством є певна наступність, тим більше, що і саме кейнсіанство принци-пово не відкидало кількісної теорії. Якраз остання була методологічним підґрунтям формування обох цих напрямів, що, безпе-речно, сприятиме їх взаємному зближенню.

Вважається, що формування сучасного монетаризму було за-початковано виходом у світ наукових праць представників «чи-казької школи» на чолі з М. Фрідманом: «Дослідження в галузі кількісної теорії» (за редакцією М. Фрідмана, 1956) та «Історія грошей Сполучених Штатів. 1868—1960» (автори М. Фрідман та А.Шварц, 1963).

Найбільш вагомими елементами сучасного монетаризму, які стосуються теорії грошей та монетарної політики, є такі положення:

Усупереч базовому положенню кейнсіанської теорії, що ринкова економіка внутрішньо не збалансована і її механізм не здатний до саморегулювання, монетаристи дотримуються прямо протилежного погляду — вільна ринкова економіка, що базуєть-ся на приватній власності, є потенційно гармонійною, здатною до повного саморегулювання, якщо певні зовнішні сили цьому не стануть на заваді. Тому якщо в реальній дійсності в економіці є такі явища, як періодичні кризи, безробіття, інфляція тощо, то це результат дії саме таких зовнішніх сил. Зокрема, в названій вище праці «Історія грошей Сполучених Штатів. 1868—1960» М. Фрід-ман та А.Шварц довели, що світова економічна криза 1929— 1933 pp., що розпочалася в США, була спровокована помил-ковою монетарною політикою ФРС, що призвело до надмірного скорочення пропозиції грошей і платоспроможного попиту.

Грошова сфера у монетаристів є відносно самостійною, відо-кремленою від сфери реальної економіки, що означало відро-дження «класичної дихотомії», яка розглядає грошовий механізм як екзогенний щодо економіки. Оскільки грошова сфера безпосе-редньо пов'язана з діяльністю держави (через емісію грошей та монетарну політику), то якраз вона не може бути внутрішньо збалансованою і є потужним джерелом дестабілізації для сектора реальної економіки.

Оскільки головна загроза дестабілізації для реальної еконо-міки виходить з грошової сфери, то остання повинна бути цент-ральним об'єктом державного регулювання, з тим щоб створити найсприятливіші умови для повної реалізації можливостей рин-кового механізму саморегулювання. При цьому держава повинна регулювати грошову сферу переважно економічними методами, щоб максимально виключити пряме втручання в економічну дія-льність суб'єктів ринку. У цю вимогу не вписуються фіскально-бюджетні методи економічного регулювання як надто жорсткі.

Тому монетаристи зосередили основну увагу у своїх досліджен-нях на методах та інструментах монетарної політики.

Аналіз динаміки грошової маси (пропозиції грошей) та ди-наміки кризових явищ в економіці США приблизно за 100 років, проведений М. Фрідманом та А. Шварц, незаперечно довів, що номінальний обсяг ВВП перебуває у тіснішому кореляційному зв'язку з пропозицією грошей, ніж з інвестиціями та генеруючою їх нормою процента, які визнаються кейнсіанцями вирішальним чинником впливу на економіку. Динаміка ВНП, а значить і цін, чітко, тільки з деяким відставанням, йде за динамікою маси гро-шей в обороті. Тому монетаристи знову в центр уваги поставили кількісний чинник, який безпосередньо, а не через процент та ін-вестиції, впливає на кон'юнктуру ринку, ціни і виробництво. На цій підставі вони вважали регулювання пропозиції грошей важ-ливим способом попередження кризових явищ, згладжування ко-ливань ділового циклу.

Як послідовні прихильники кількісної теорії, монетаристи спираються у своїх дослідженнях на формулу «рівняння обміну» І. Фішера: М * V - Р * Q. Різниця лише в тому, що І. Фішер робить наголос на вплив грошового фактора (кількості грошей) на ціни, а монетаристи — на вплив цього чинника на обсяг номінального валового продукту. Проте ця відмінність не заперечує принципо-вої тотожності їх позицій щодо центрального положення кількіс-ної теорії— про вплив кількості грошей на ціни. Адже величина Р * Q — це фактично обсяг валового національного продукту. Тому рівняння обміну можна записати так:

М * У=ВНП,

де ВНП — номінальний валовий національний продукт. Але суть вказаного рівняння і взаємозв'язок його складових від цього не змінюються.

Досить близькою до кількісної теорії є й позиція монетаристів щодо швидкості грошей та її впливу на економічні процеси. Вони стверджують, що величина V стабільна на коротких часо-вих інтервалах, а змінюється лише на довготермінових інтерва-лах, проте зміни ці відбуваються плавно і можуть легко передба-чатися. Це дало підстави монетаристам абстрагуватися від чин-ника V при визначенні впливу М на рівень цін на всіх часових інтервалах, у чому вони повністю солідаризуються з представни-ками класичної кількісної теорії.

Поставивши в центр свого дослідження кількісний фактор (М), монетаристи змушені були по-новому сформулювати і «пе-редатний механізм», звівши його до формули: М–П0–Ц, тобто зміна кількості грошей