Економічні відносини як суспільна форма й спосіб організації економіки

Раніше ми розглядали виробництво як взаємодію людини з природою. Поряд з цим виробництво обов'язково передбачає й іншу його особливість — взаємовідносини між людьми з приводу виробництва. Такі відносини називають виробничими, або еконо-мічними.

Система виробничих відносин складна і багатоманітна. Однак головним, визначальним у її змісті є відносини власності. Як основа виробничих відносин власність характеризує суспільний спосіб поєднання працівника з засобами виробництва і відповідні відносини між людьми з приводу привласнення матеріально-речових елементів і результатів виробництва. Вона визначає, в чиїх інтересах ведеться виробництво, його цільову спрямованість, умови розпорядження чинниками виробництва і використання їх. Водночас відносини влас-ності зумовлюють історичну специфіку цього суспільства, його кла-сову і соціальну структуру, систему влади.

Власність на засоби виробництва визначає не тільки характер економічних взаємозв'язків між людьми безпосередньо у самому процесі виробництва, а й форми розподілу, обміну і споживання ство-рених матеріальних і духовних цінностей.

Отже, система виробничих відносин кожного суспільства – це сукупність економічних зв’язків між людьми, що визначається специфікою основної власності, які виникають у процесі виробництва, розподілу обміну і споживання матеріальних і духовних благ.

Розподіл, обмін і споживання відчувають на собі визначальний вплив виробництва. Відповідно до цього кожна конкретно-історич-на система виробничих відносин формується і функціонує виходячи з провідної ролі (примату) виробництва і адекватного підпорядку-вання йому розподілу і обміну створених матеріальних і духовних благ, які споживає людина.

Економічні відносини є базисом суспільства, на якому ґрунтуються надбудовчі відносини – соціальні, правові, політичні, національні культурні, моральні, психологічні тощо.

Розвиток економічних відносин визначає еволюцію надбудовних відносин або їхніх окремих елементів (політичні, правові), які, в свою чергу, чинять зворотний вплив на економічні відносини. Взаємодія і взаємний вплив базису і надбудови нарізних етапах розвитку суспіль-ства змінюються. Надбудова може відігравати першочергову роль у перетворенні базису. Наприклад, для реформування в Україні адмі-ністративно-командної економіки потрібно змінити відносини влас-ності. Зробити це можна передусім через зміну правових норм та політичної системи.

Відносини власності в системі економічних відносин

Фундаментом усієї системи економічних відносин є відно-сини власності.

Розрізняють економічну та юридичну трактовки власності.

З економічної точки зору власність відображує, з одного боку, відносини між людьми з приводу присвоєння засобів виробництва, а з іншого — спосіб поєднання робочої сили з засобами вироб-ництва.

З юридичної точки зору власність характеризує відносини щодо присвоєння, володіння та використання людиною різних цінностей (матеріальних, духовних).

Власність реалізується в різних функціональних формах

Конституцією України визначено приватну, державну та комунальну форми власності. В окремих випадках виділяється колектив-на (кооперативна, акціонерна) форма власності У ст. 41 Конституції України записано: «Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до Закону.

Ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним».

Відносини власності виконують, системоутворювальну функцію в структурі економічних відносин. Вони визначають:*

спосіб поєднання робочої сили та засобів виробництва;*

соціальну структуру суспільства, його поділ на класи;*

характер використання та споживання створеного в процесі виробництва продукту;*

специфіку обміну та розподілу створюваного продукт)*

мету виробництва та характер управління економічними процесами

Поняття власності знаходить свій прояв у її об'єк-тах і суб'єктах. Об'єктами власності є матеріальні блага, насамперед засоби виробництва, національне багатство в цілому, навколишня природа, її елементи, продуктивна сила праці індивідуума (робоча сила), наукові відкриття і науково-технічна діяльність, інформація.

Історія засвідчує, що кожному типу цивілізації прита-манний специфічний для умов її розвитку домінуючий об'єкт власності, який у своєму конкретному втіленні найповніше відби-ває спосіб взаємодії людини з природою, досягнутий рівень суспільно-продуктивної сили її праці та відповідно до цього формаційні особливості присвоєння засобів і результатів виробництва.

Для доцивілізаційних етапів розвитку людства таким об'єктом було природне середовище — земля та існуючий на ній тварин-ний і рослинний світ.

Домінуючим об'єктом власності аграрної цивілізації стала зем-ля, яка завдяки розвитку суспільної продуктивності праці поступово перетворилася з колективної основи існування людини на відо-соблений засіб її виробничої діяльності.

Особливість землі як засобу виробництва полягає у тому, що вона у своїй первісній основі не є результатом людської праці.

Згодом економічна практика довела, що земля як економічний ресурс найбільш ефективно використовується тоді, коли вона знахо-диться у приватній власності товаровиробника. Однак і в цьому разі держава зберігає за собою функцію контролю за її раціональним з точки зору інтересів усього суспільства використанням.

Конституцією України (ст. 14) гарантується право приватної влас-ності на землю: «Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на зем-лю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону. Інформація як носій вартості є об'єктом купівлі й продажу і у цьому відношенні мало чим відрізняється від звичайного товару — послуги, що є об'єктом приватної власності. У країнах, що стають на шлях постіндустріального розвитку, посилюється кон-курентна боротьба за володіння нею. Більше того, відбувається про-цес монополізації інформації, перетворення її на безпосередній об'єкт приватної власності, інституцію економічної влади. Відпо-відно до цього формується новий соціальний прошарок людей — власників інформації.

Інформація має й іншу сторону, реалізація якої стимулює розви-ток зворотного процесу — знецінення відносин приватної власності. Йдеться про специфіку споживчого використання інформації як товару. Інформація у процесі свого продуктивного споживання не зникає. На відміну від звичайного товару інформація при її продажу не відчужується від свого власника. Останній позбавляється лише повної монополії на її використання. Проте він може продати її повторно. Те саме може зробити