12,с.173. Також пропонується таке визначення законодавства як сукупність нормативно-правових актів вищої юридичної сили у державі, якими є закони як результат безпосереднього волевиявлення народу (референдуму) або його представницького органу (Верховної Ради), а також численні міжнародні договори, згода на обв’язковість яких надана Верховною Радою України 13,с.3.
Аграрне законодавство України більшість вчених визначають як комплексну, інтегровану і спеціалізовану галузь законодавства, що є системою взаємопов’язаних і взаємоузгоджених уніфікованих та диференційованих нормативно-правових актів, які є джерелом і формою виразу правових норм, спрямованих на регулювання аграрних відносин 14,с.3-5.
Розвиток аграрного законодавства про аграрну реформу пройшов декілька етапів, які повністю відображали нові тенденції розвитку та вдосконалення суспільних відносин у сфері аграрного сектора. Слід підкреслити, що законодавство про аграрну реформу має свої істотні особливості, зумовлені радикальними змінами форм власності і господарювання на селі, сучасним станом економіки, що відобразилось у збільшенні питомої ваги нормативно-правових актів у цій сфері, поглибленням їх спеціалізації і компетентності.
Також можна відзначити особливість законодавства про аграрну реформу в Україні: аграрні відносини регулюються здебільшого у формі законів – актів з вищою юридичною силою. В цьому аспекті важливим є збереження тенденції до врегулювання аграрних відносин нормативно-правовими актами вищої юридичної сили та дотримання з цього приводу суб’єктами правотворчості вимог Конституції України.
Ядром аграрного законодавства є нормативно-правові акти, що забезпечують проведення аграрної реформи.
На думку Н.І. Титової, аграрне законодавство про аграрну реформу має відповідати таким основним засадам 15,с.6-9:
пріоритетність сільського господарства в системі всіх галузей народного господарства;
державна підтримка сільського господарства;
державно-правова охорона земель сільськогосподарського призначення;
визначення сільськогосподарської праці як найпрестижнішої та забезпечення її стимулювання;
рівність всіх організаційних форм ведення сільського господарства, вільний їх вибір;
державне забезпечення соціально-економічних умов життя та праці селянина.
Оскільки основою аграрної реформи є земельна реформа, то багато нормативно-правових актів присвячено саме регулюванню земельних відносин. До них можна віднести, насамперед, постанову Верховної Ради України “Про земельну реформу” 16,с.98, Закон України “Про форми власності на землю” 18,с.225 та інші нормативно-правові акти земельного законодавства.
Розвиток законодавства про земельну реформу, яка є складовою аграрної реформи пройшов чотири етапи свого розвитку 19,с.25-46. Перший етап розпочався в кінці 1990 року із прийняття постанови ВРУ від 18 грудня “Про земельну реформу”. Слід зазначити, що цим було внесено зміни до існуючого Земельного кодексу УРСР. Другий етап земельної реформи асоціюється з прийняттям Закону України “Про форми власності на землю” від 30 січня 1992 р. З цією подією пов’язують нову редакцію Земельного кодексу 1992 року.
Наступний етап розпочався 10 листопада 1994 року, у зв’язку з виданням Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” 20. Цим указом було визначено суть і порядок паювання земель. В подальшому прийнято спеціальний акт, що регулював порядок паювання земель, переданих у колективну власність.
Четвертий етап земельної реформи став кульмінацією, оскільки було прийнято новий Земельний кодекс від 25 жовтня 2001 року.
До актів, що забезпечують проведення аграрної реформи, слід також віднести і акти, що мають на меті реформування не лише земельних, а й інших видів суспільних відносин у сфері сільськогосподарського виробництва. Це, зокрема, Закони України “Про селянське (фермерське) господарство” 21,с.186, “Про сільськогосподарську кооперацію” 22,с.261, “Про особливості приватизації майна в АПК” 23,с.136, “Про фіксований сільськогосподарський податок” 24,с.39 та ін.
Крім перерахованих нормативно-правових актів важливе значення при проведенні аграрної реформи мають також акти цивільного законодавства: Закони України “Про власність” 25,с.85, “Про підприємства в Україні” 26,с.272, “Про підприємництво” 27,с.249 та інші.
Окремо слід виділити такі нормативно-правові акти як Закони України “Про колективне сільськогосподарське підприємство” 28,с.272, “Про селянське (фермерське) господарство” 29,с.448, а також Указ Президента України від 3.12.1999 р. “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” 30,с.11-13 та інші.
Отже, аграрне законодавство про аграрну реформу пройшло ряд етапів свого розвитку, кожний з яких відзначався прийняттям нових нормативно-правових актів. Розвиток аграрного законодавства про аграрну реформу зумовив виникнення нових правових інститутів аграрного права, серед яких можна виділити: інститут аграрної реформи; інститут приватної власності на землю; інститут сільськогосподарської оренди; інститут селянського (фермерського) господарства; сільськогосподарської кооперації; інститут приватизації майна в АПК та інші.
ІІ Розділ
2.1
наука аграрного права України – це комплексна, інтегрована і спеціалізована юридична наука, що є системою знань про аграрне право як галузь, його предмет, структуру та методи правового регулювання, аграрно-правові норми та інститути, ,аграрне законодавство та окремі нормативно-правові акти, практику їх застосування, з точки зору закономірностей виникнення, функціонування, розвитку та напрямів вдосконалення 48.
Комплексність науки аграрного права полягає в неоднорідному складі суспільних відносин.
Інтегрованість означає те, що в межах одного предмета правового регулювання об’єднуються суспільні відносини, що виникають в різних сільськогосподарських структурах.
Спеціалізованість аграрного права полягає у відображенні в змісті аграрно-правових норм специфіки сільськогосподарського виробництва.
Слід також зазначити, що процес виникнення аграрно-правової науки сягає до кінця 60-х – початку 70-х років.
Основою для формування аграрно-правової науки було сільськогосподарське законодавство.
Вперше в науці думка про існування аграрного права була висловлена в 1967 році, професором Уіквадзе та М.І. Козирем в своїх працях.
Вчені, а саме М.І. Козирь дав поняття права, визначив предмет і методи правового регулювання.
Думки вчених поділилися: одні підтримували існування аграрного права як комплексної галузі права (М.І. Козирь, Н.І Титова, Бичкова), а інші виступали проти (Шелестов, Янчук).
В світлі проведення аграрної та земельної реформи, а також виникнення нових аграрно-правових інститутів аграрного права України все більшого значення набувають наукові дослідження.
Роль аграрно-правової науки полягає в тому, що вона