та А. Юрченком 1,с.45-48. На їхню думку, земельні ділянки – це земельна нерухомість, а не нерухоме майно. Тому державна реєстрація земельної нерухомості має регулюватися не Цивільним, а Земельним кодексом та іншими актами законодавства, що видаються відповідно до нього. Отже, це питання потребує наукового обгрунтування юристами-аграрниками.
Оскільки земельна реформа є ядром аграрної реформи, то важливими напрямками аграрно-правових наукових досліджень є проблема розвитку кредитування під заставу землі (іпотечне кредитування). Крім того, дослідження потребують відносини державного управління земельними ресурсами 41.
Отже, як висновок, потрібно зазначити, що напрямів аграрно-правових наукових досліджень є досить багато. Це пов’язано з виникненням нових правових інститутів: земельної та аграрної реформ, права приватної власності на землі, паювання земель, оренди земель та інших.
Як я вже зазначала, основними напрямками розвитку аграрно-правових наукових досліджень з питань аграрної реформи є:
визначення кола суб’єктів права приватної власності на землі, об’єкту цього права;
дослідження природи інституту сільськогосподарської майнової оренди, потреба прийняття спеціалізованого нормативно-правового акта з цього питання;
з’ясування юридичної природи сільськогосподарського кооперативу;
подальше дослідження інституту правового забезпечення соціального розвитку села;
з’ясування соціальної ролі селянства та проблеми гарантування його прав;
створення концепції приватизації державного майна в агропромисловому комплексі;
дослідження іпотечного кредитування;
вивчення питання державного управління земельними ресурсами;
наукова розробка засад і стратегії земельної та аграрної реформ; їх правового забезпечення;
визначення ролі земельної реформи в аграрних ринкових перетвореннях та її місце в аграрній реформі;
з’ясування змісту, стратегії та етапів розвитку аграрної реформи;
правовий аналіз організаційних форм та методів проведення аграрної реформи;
зміна відносин власності на землі сільськогосподарського призначення;
аналіз правового становища суб’єктів аграрної реформи;
роль держави у забезпеченні аграрних перетворень;
проблема законодавчого забезпечення аграрної реформи;
охорона навколишнього природного середовища в процесі аграрного реформування та інші 35,с.130-131.
Отже, як висновок, слід підкреслити, що в результаті виникнення нових правових інститутів аграрного права України з’явилася потреба в їх науковому обгрунтуванні та дослідженні.
Потрібно також зазначити, що чисельні наукові праці юристів-аграрників сприяють подальшому розвитку та вдосконаленню нових правових інститутів.
На жаль, існує чимало ще не вирішених проблем, які потребують наукового обгрунтування.
Отже, наука аграрного права має сприяти процесу формування та розвитку нових аграрно-правових інститутів і цим самим допомагаючи в реформуванні аграрного сектора економіки України.
Висновки
З прийняттям Верховною Радою України 28 червня 1998 року Основного Закону нашої держави започаткувало якісно новий етап в розвитку національної правової системи, що зумовлює необхідність здійснення державно-правової реформи, одним з основних напрямів якої є аграрна реформа. Метою останньої є створення множинності форм власності на землю та множинності форм господарювання на ній, з метою підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. Аграрна реформа спрямована на реформування земельних, майнових, трудових та інших відносин.
Ядром аграрної реформи є земельна реформа, яка здійснюється з метою з метою збільшення ефективності використання земель та забезпечення їх належної охорони. Це процес створення організаційно-правових, економічних, наукових та інших засад, для здійснення різних форм господарювання на землі. Перед земельною реформою поставлено ряд важливих завдань.
Отже, аграрна реформа охоплює і земельну реформу, яка регулює тільки земельні відносини.
Отже, моя кваліфікаційна робота висвітлює наукові засади здійснення аграрної реформи в Україні. Оскільки коли наука аграрного права має розробити основні засади і стратегії здійснення аграрної реформи. Вона повинна дослідити можливості та ефективність правового регулювання нових правових інститутів аграрного права, з метою реформування суспільних відносин в аграрному секторі економіки.
В своїй роботі я постаралась висвітлити історичні пам’ятки правового регулювання аграрних відносин і їх значення для аграрної реформи. Я звернула увагу на основні джерела права, які діяли в минулому та регулювали аграрні відносини на протязі декількох століть, а саме починаючи із найдавніших часів і аж до ХІХ століття. В цьому плані важливим є їх наукове значення.
Крім того, я постаралась висвітлити розвиток законодавства про аграрну реформу вже в незалежній Україні.
Особливу увагу я присвятила науково-правовим засадам реформування аграрних відносин, висвітлила основні напрями аграрно-правових наукових досліджень в сучасний період, а також напрями їх розвитку в майбутньому.
Особливу увагу я приділила проблемам правового забезпечення аграрної реформи в Україні та ролі в цьому аграрно-правової науки.
Отже, як висновок можна сказати, що дослідження історичних джерел аграрного законодавства дасть можливість визначити основні і тенденції розвитку аграрного законодавства з питань аграрної реформи. Історичний досвід правового регулювання у сфері сільського господарства дає можливість оцінити ефективність сучасних реформ. Щодо ролі аграрно-правової науки в реформуванні суспільних відносин, то вона має бути основою для вдосконалення нових правових інститутів і покращення їх правового регулювання.
Основними напрямами розвитку є вдосконалення даних правових інститутів, з метою реформування аграрних відносин. Праці вчених-юристів відіграють в цьому плані важливу роль.
Отже, наука аграрного права повинна розробити системні підходи до врегулювання нових суспільних відносин в аграрному секторі економіки і має бути спрямована на вирішення окремих проблем правового забезпечення аграрної реформи в Україні.