Як правило, компанії, що працюють у податкових гаванях та офшорних зонах, сплачують незначну кількість чітко визначених податків - реєстраційний збір (від кількох десятків до кількох тисяч доларів), річний збір (або невеличкий податок на прибуток), збір за перереєстрацію. Витрачаються також незначні кошти на оформлення документації, відкриття банківських рахунків та здійснення банківських операцій, оренду приміщення та адресу, послуги інфраструктури (транспорт, зв'язок, пошта тощо). За деякими розрахунками, витрати на створення офшорної компанії становлять у середньому 5 тисяч доларів, а утримання - ще 2-3 тисячі доларів щорічно.

У податкових гаванях та офшорних зонах, крім податкових, встановлюються й інші пільги - митні, валютні тощо. Максимально спрощена процедура звітування. Все це робить офшорні компанії зручним засобом мінімізації податків та, як наслідок, підвищення рентабельності бізнесу. У світі налічується близько 1,5 мли. компаній, зареєстрованих у податкових гаванях та офшорних центрах.

Податкові гавані та офшорні зони популярні серед Інвесторів із різних країн світу. Проте найактивніше вкладають кошти на таких територіях суб'єкти, які мають господарські інтереси одночасно у кількох країнах або регіонах світу - передусім це ТНК. Окремі корпорації відкривають у офшорах власні холдинги, інвестиційні фонди, банки, страхові компанії.

У Росії, в Інгушетії, створено зону, яка має деякі ознаки офшору (30 січня 1996 року був ухвалений Закон "Про центр міжнародного бізнесу "Інгушетія").

Зрозуміло, що надання пільг у кожній країні й на кожній території має свої особливості. Але за будь-яких умов така практика повинна бути прозорою, чітко визначеною і науково обґрунтованою,

Слід пам'ятати, що у розвинутих країнах зазвичай до системи податкових пільг для інвесторів додаються й інші пільги - прискорена амортизація, надання прямих субсидій при будівництві виробничих установ, пільгове довгострокове інвестиційне кредитування тощо.

Певний досвід надання податкових пільг іноземним інвесторам був напрацьований ще за часів СРСР. Так, Указ віл 13 січня 1987 року визначив, що Рада Міністрів СРСР може встановлювати для окремих груп спільних підприємств пільга з оподаткування. Міністерство фінансів СРСР мало право знизити ставку податку або зовсім звільнити від сплати податків окремі спільні підприємства.

Податкові пільги застосовувалися для залучення іноземних Інвестицій у ті галузі, де вони були необхідні. Згідно з постановою Ради Міністрів віл 2 грудня 1988 року передбачалося, що податкові пільги будуть надаватися, як правило, тим спільним підприємствам, які виробляють товари народною споживання, медичну техніку та медикаменти, наукомістку продукцію. Надавалися також податкові пільги тим підприємствам з іноземними інвестиціями, які створювалися в окремих визначених районах. Спільні підприємства, зареєстровані на Далекому Сході, звільнялися віл сплати податку на прибуток протягом перших трьох років (а не двох, як інші) з моменту отримання оголошеного прибутку. Крім того, після закінчення податкових канікул у цьому районі податок на прибуток зменшувався на 10%.

Країни СНД також використовують податкові важелі у практиці залучення іноземних інвестицій. У Росії існували податкові канікули в частині сплат податку на прибуток підприємств з іноземними інвестиціями, зареєстрованих до 1 січня 1992 року.

Якщо підприємство, у якого частка іноземних інвестицій у статутному фонді становить не менш як 30% та еквівалентна сумі 10 мли. дол. США і більше, воно сплачує податки у порядку, встановленому для малих підприємств: для цих суб'єктів встановлені податкові канікули строком на 2 роки, на третій рік вони сплачують 25% ставки, на четвертий - 50% ставки. У Білорусі встановлені податкові канікули строком на три роки лише для тих підприємств, у яких частка іноземного капіталу ) статутному фонді становить не менш як 30% і які отримують прибуток від реалізації продукції власного виробництва.

У Казахстані підприємства іноземними інвестиціями сплачують податок на прибуток за ставкою 45%, а разі, якщо частка іноземних партнерів 30 і більше відсотків - за ставкою 30%. У Киргизстані підприємствам, де частка іноземного інвестора не менш ніж 20%, а інвестиція внесена у вільно конвертованій валюті (але не менш як 300 тисяч доларів), надається знижка 25% на сплат) податку на прибуток строком на 10 років, а при частці не менш як 30% (внесок нерезидента не менш як 800 тисяч доларів) надається знижка 30% на перші п'ять років і 50% на наступні п'ять років. У Таджикистані податкові пільги надаються лише тим підприємствам, які працюватимуть у вільних економічних зонах.

Можна зробити висновок, що країни СНД не використовують усіх видів податкового стимулювання іноземного інвестування, які напрацьовані світовою практикою.

Для забезпечення комплексного підходу в науково-практичному вирішенні питання використання зарубіжного досвіду інвестування доцільно також враховувати такі соціально-економічні умови та фактори стимулювання іноземного інвестування: загальноекономічні, соціально-економічні, соціально-політичні і суто-інвестиційні.

На рисунку 1.2. наведено структурну модель факторів, що визначають умови стимулювання іноземного інвестування.

Серед дестимулюючих факторів надходження зовнішніх інвестиційних коштів необхідно відмітити політичну нестабільність у країні, закритість її економіки, відсутність національних заощаджень, дефіцит платіжного балансу, нестійкість фінансово-кредитної системи, загрозу націоналізації, відсталість інфраструктури, нерозвиненість сировинної бази, зовнішня заборгованість, обмеження іноземної власності, контролювання цін, відсутність захисту, патентів і товарних знаків,