Проте, незважаючи па всі сприятливі складові інвестиційного клімату України, вони докорінним чином не впливають на поліпшення ситуації, яка склалася навколо процесу залучення зовнішніх фінансових ресурсів до нашої країни.

Розмір ринку - це фактор, що впливає на прийняття Інвестиційних рішень. Проте такі розміри (принаймні у країнах Центральної та Східної Європи) вимірюються не чисельністю населення, а здатністю до споживання. Не можна отримати жодного важливого співвідношення між обсягами прямих іноземних інвестицій та чисельністю населення. Навпаки, спостерігається тенденція зарубіжних інвесторів вибирати країни з високим рівнем ВВІ! на душу населення і водночас триматись осторонь країн, рівень ВВП на душу населення в яких низький.

Немає жодних свідчень, що природні ресурси самі по собі спроможні залучити значні потоки іноземних інвестицій. До недавнього часу у країни Східної Азії залучалися величезні суми ПІІ. незважаючи на відсутність в цьому регіоні основних природних ресурсів.

Частка зовнішніх інвестицій, що витрачається на добування природних ресурсів, незначна. Вважається, що Україна володіє ґрунтами однієї з найвищої в світі якості, проте лише 27% усіх зовнішніх прямих капіталовкладень, що залучаються нею, спрямовуються у підприємства агропромислового комплексу.

Дешеві трудові ресурси не є вирішальним фактором при прийнятті рішення іноземним інвестором про здійснення капіталовкладення. Левова частка інвестиційних потоків спрямовується у багаті високорозвинуті країни з високого вартістю робочої сили. Окрім цього, країни із середнім рівнем заробітної плати, такі як Польща, Чехія, Словаччина та Угорщина, пропонують відносно дешеву працю й сприятливе економічне середовище для іноземців та тривалих інвестицій.,

Лише наявність великих обсягів фізичного капіталу не приваблюють іноземних інвесторів. Спромоглася продати багато застарілих фабрик і заводів тільки Угорщина.

Це сталося переважно завдяки сприятливому інвестиційному середовищу та проведенню активної політики угорського уряду на користь стимулювання припливу іноземних інвестицій. Застарілий капітал у Східній Німеччині було продано інвесторам переважно завдяки наданню значних субсидій.

Деякі країни, наприклад Албанія, просто знищили майже весь свій промисловий капітал і вирішили розпочати розбудову сучасної ринковоорієнтованої промисловості майже з нуля. У Польщі іноземні інвестори досить часто здійснюють нові капіталовкладення (так зване «зелене поле»), замість того щоб вкладати кошти у старі заводи, чимало з яких приватизовано шляхом «ліквідації».

За статистичними даними, іноземні інвестиції в машинобудування та металообробну промисловість України становлять лише близько 13% від загальних обсягів залучених прямих іноземних інвестицій в Україну.

Один з найважливіших чинників ПІІ - інституційне середовище. В той же час лише наявність цього фактору в приймаючій країні не гарантує збільшення надходження іноземних інвестицій.

До групи цих факторів належать правопорядок (особиста безпека), захищеність від корупції, безпека приватної власності, власності на землю, засоби забезпечення виконання контрактних зобов'язань, ринок цінних паперів, кредитний ринок тощо.

Інституційні змінні високорозвинутий фінансовий сектор, у тому числі банківський сектор та фондові біржі), стабільна й передбачувана політика дотримання контрактних зобов'язань, захист прав власності, а також інші змінні безпосередньо впливають на рівень обсягу залучення ПІІ.

Особливо слід зазначити, що останнім часом в області іноземного, інвестування спостерігається тенденція, коли ПІІ сприяють залученню додаткового прямого іноземного капіталу. Здійснюючи інвестування в певну країну, інвестори тим самим «голосують» за економіку цієї країни.

Деякі ситуації зовнішнього інвестування складають картину вражень, переконань та очікувань і в такий спосіб виступають запорукою поточного та майбутнього зростання.

1.2. Спільне підприємництво: суть і види.

Слід зазначити, що перші спільні підприємства були створені ще в XIX столітті, тобто в період вільної конкурентної боротьби. У першій половині XX століття СП поширились в сфері обігу, а в середині століття стали типовою формою організації виробництва, монополістичним капіталом.

В економічній та юридичній літературі немає єдиної думки щодо визначення даного типу підприємств. Поширеними є такі терміни, як "Спільні підприємства", "Змішані підприємства", "Спільні компанії”, "Підприємства за участю іноземного капіталу".

Німецькі автори використовують запозичений термін "Joint venture" і вітчизняний "Gemeinschaftsunternehmen", що близько до нашого — спільні підприємства. В англо-американському пряні використовують поняття "Partnership" (партнерство), що визначає зв'язки сторін, як партнерські. В ряді південноазіатських країн спільні підприємства отримали назву командитних товариств.

В доповіді Європейської економічної комісії з питань спільного підприємництва СП зазначалось як "підприємство, корпорація, товариство, створене двома або більше компаніями, індивідами, або організаторами, принаймні, одна з яких мотивована отриманням прибутку, прагне до розширення своєї діяльності за рахунок нового бізнесу на довготривалій основі. Власність розподіляється між партнерами на принципах більш-менш рівного володіння без абсолютної переваги когось одного з них", [7. с.103]

У вітчизняній економічній літературі дасться таке визначення: "Спільні підприємства — підприємства, об'єднання, інші організаційні, господарські одиниці створені на основі вкладення капіталу двох, або кількох суб'єктів світового господарства". [8. с.305]

Ще одне визначення спільного підприємства: "Спільні підприємства — це підприємства, які передбачають об'єднання матеріальних, науково-технічних трудових ресурсів І фінансових коштів партнерів з метою досягнення максимального прибутку". [9. C.95J

Спільне підприємство за участю іноземного партнера — це таке підприємство, об'єднання, або інша організаційна одиниця, в якій беруть участь крім національних організацій, фірм, чи фірм інших держав з метою спільного виробництва, збуту продукції, проведення науково-дослідних робіт, будівництва, технічних консультацій, сервісу, надання транспортних, фінансових, страхових -послуг, реклами тощо.

СП являє собою діяльність, яка ґрунтується на співробітництві з іноземними підприємствами, організаціями, або підприємцями на спільному розподілі прибутку й ризиків від її здійснення. Передумови такого підприємництва складаються у процесі інтернаціоналізації господарського життя внаслідок розвитку експортно-імпортної діяльності.

Розрізняють такі види підприємництва:

1. Ліцензування,