Таким чином:

проблеми розвитку АПК слід розглядати тільки крізь призму загальнонаціональних і в їх органічній єдності;

необхідною умовою підвищення ефективності виробництва в АПК є посилення ролі держави в управлінні цими процесами;

слід постійно вдосконалювати законодавчі і нормативні документи, які регламентують характер виробничих відносин в АПК.

Другий аспект, на якому необхідно акцентувати увагу – це, власне, суто економічний, а якщо бути до кінця справедливим, це питання взаємовідносин і розвитку різних форм господарювання на селі. Основними з них, як свідчать, зокрема, далі табл.1, на сьогоднішній день є підсобні господарства населення і сільгосппідприємства:

Табл.1.

Зміни в організаційній структурі сільськогосподарського виробництва на Івано-Франківщині за основними групами товаровиробників

(в % до підсумку) |

Роки

1993 | 1994 | 1995 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2002 | 2004

Сільське господарство в цілому | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0

В тому числі:

1.Сільськогосподарські підприємства | 85,3 | 75,4 | 64,1 | 54,1 | 45,4 | 38,7 | 31,3 | 28,3 | 17,2 | 8,0

в тому числі:

державні сільськогосподарські підприємства | 71,1 | 61,3 | 51,3 | 42,3 | 35,1 | 29,8 | 23,2 | 20,4 | 9,5 | 0,4

недержавні сільськогосподарські підприємства | 14,2 | 14,1 | 12,8 | 11,8 | 10,3 | 8,9 | 8,1 | 7,9 | 7,7 | 7,6

з них:–

господарські товариства | 0,3 | 0,8 | 1,1 | 1,3 | 2,1 | 2,8 | 3,6 | 4,1 | 4,5 | 4,9–

сільськогосподарські
кооперативи, підсобні та інші недержавні сільськогосподарські підприємства установ і організацій, приватні (приватно-орендні) підприємства | 13,9 | 13,3 | 11,7 | 10,5 | 8,2 | 6,1 | 4,5 | 3,8 | 3,2 | 2,7

2. Господарства населення | 14,7 | 24,6 | 35,9 | 45,9 | 54,6 | 61,3 | 68,7 | 71,7 | 82,8 | 92,0

Проблема розвитку підсобних господарств населення носить неоднозначний характер. Так, зокрема, слід враховувати особливості цього виду господарювання. Це й само експлуатація, переважання ручної праці, невеликі за розміром виробництва. Але головним, без сумніву, є те, що вперше, а якщо бути справедливим, фактично заново, після тривалого історичного періоду, в країні створюються передумови для господарювання в умовах, наближених до ринку. Зараз, по суті, сільське господарство находиться на стадії формування тільки організаційно-правових засад цього процесу.

В контексті вищесказаного доцільно зупинитися на такому. Останнім часом у вітчизняній економічній літературі дедалі частіше обґрунтовується необхідність розробки і прийняття конкретного механізму втілення в життя, зокрема, основних положень нового Земельного кодексу у вигляді спеціальної агропродовольчої доктрини [2. С. 6-7]. Вона, на думку вчених, повинна складатися з таких частин:

- розроблення коротко-, середньо-, і довгострокових прогнозів та визначення індикативних параметрів взаємозв'язаного і збалансованого розвитку національного та регіональних АПК, сільського господарства, галузей харчової промисловості, агросервісного обслуговування, тракторного, сільськогосподарського і продовольчого машинобудування з врахуванням різних рівнів забезпечення продовольчої безпеки країни (достатнього, мінімального):

- розроблення та затвердження національної і регіональних програм техніко-технологічної модернізації матеріальної бази галузей агропродовольчого комплексу України та формування необхідних умов для посилення і поглиблення інтеграційних процесів між всіма учасниками ланцюга по виробництву продуктів харчування, насамперед, істотного підвищення наукового і технологічного рівня сільськогосподарського виробництва;

- розроблення фінансово-економічного механізму, спрямованого на підтримку вітчизняних агробізнесових структур в умовах диспаритету цін на продукцію промислового та аграрного секторів, а також на поступовий вихід національного та регіональних АПК на модель сталого, конкурентоспроможного й екологобезпечного розвитку;

- опрацювання системи законів, нормативно-правових документів, необхідних для визначення на селі господаря-власника, захисту власності, побудови на основі власності ефективних виробничих відносин у сільськогосподарських підприємствах. Втілення в економічні відносини країни самого власника з належним йому майновським паєм і частиною землі як невід'ємної частини аграрного капіталу.

Необхідно зазначити, що в світовій практиці вже опробовано та успішно використовується цілий ряд ефективних заходів впливу держави на агропромислове виробництво. До них, зокрема, належать:

- реалізація різноманітних цільових програм підтримки сільського господарства за рахунок державного бюджету (програми - зерно, цукор, молоко тощо, охорони земельних і водних ресурсів, підвищення родючості ґрунтів, меліорації, розвитку кооперативних і фермерських господарств, розширення мережі виробничо-технологічних і міжсільських шляхів, зміцнення матеріальної бази новітнього рівня в сферах зберігання і доставки продуктів харчування до споживачів, тобто розвитку складського і холодильного господарства та інших складових ринкової інфраструктури, соціального облаштування аграрно відсталих та демографічно депресивних сільських районів, розвитку аграрної науки і освіти);

- регулювання, а нерідко й формування попиту на продукти харчування на внутрішньому ринку з певним обмеженням імпорту продукції, яка в достатніх обсягах виробляється в державі, надійної безпосередньої продовольчої допомоги найбіднішим верствам населення та закладам, які займаються соціальним забезпеченням і обслуговуванням громадян;

- державна підтримка національного агропродовольчого товаровиробника на основі цільових субсидій, стимулювання експорту продуктів харчування через надання певних пільг і виплату дивідендів суб'єктам, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю, а також на базі договірного (міжнародно-правового) закріплення продовольчих секторів на закордонних ринках, куди спрямовуються експортні поставки продуктів харчування.

Тертій аспект – соціальний. Той стан, в якому опинилось сільське господарство країни, в силу багатьох причин, безпосередньому вплинув на рівень і спосіб життя жителів села. Дані офіційної статистики залишають гнітюче враження. У 90-і роки введення в дію житлових будинків та дошкільних закладів у сільській