місцевості зменшилось більш як втричі, загальноосвітніх шкіл - в 13,6 рази, лікарняних об'єктів - в 7-8, клубів і будинків культури - в 20 разів. Мережа соціальної сфери села з різних причин скорочується. Залишається низьким благоустрій сільських населених пунктів, лише половина в них мають тверде покриття. Рівень забезпеченості сіл закладами соціально-культурної сфери становить: середніми закладами освіти - 52 %, дошкільними -33, фельдшерсько-акушерськими пунктами - 57, лікувальними амбулаторіями - 8, закладами культури - 63 %. Нині 130 адміністративних районів (30 % від загальної їх кількості) офіційно набули статусу регіонів демографічної кризи, збільшується кількість малих (до 100 жителів) населених пунктів, де живуть переважно особи похилого віку. "Село, - підсумовує Ревенко М.М., - не тільки обезлюднюється і старіє, а й втрачає духовність і культуру". [3. С. 63]
Тому далеко не випадковим і надзвичайно актуальним стало прийняття ще у 1999 році "Національної програми розвитку агропромислового виробництва і соціального відродження села на 1999-2010 роки". Дана Програма розроблена з “метою призупинення спаду, стабілізації і нарощування агропромислового виробництва, забезпечення продовольчої безпеки держави на основі перебудови соціально-економічних відносин в аграрній сфері, забезпечення поєднання державного і ринкового регулювання розвитку агропромислового комплексу”.[1. С. 8]
На першому етапі реалізації Програми (1999-2000 роки) передбачалося здійснити заходи, пов'язані з призупиненням спаду та стабілізації агропромислового виробництва, реалізацією основних напрямів його реформування, в тому числі остаточного визначення подальшої земельної реформи, створення основних економічних механізмів функціонування в умовах ринку, започаткування іпотечного кредитування. Першочергового значення набувало вдосконалення територіального розміщення виробництва, організація раціонального використання наявного ресурсного потенціалу, концентрації фінансових і матеріально-технічних ресурсів на пріоритетних напрямах в галузях рослинництва і тваринництва, застосування енерго- та ресурсозберігаючих технологій.
На другому етапі (2001-2005 роки) на основі реструктуризації агропромислового виробництва, поліпшення фінансового стану, створення умов та залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій, зміцнення матеріально-технічної бази з використанням технічних засобів переважно вітчизняного виробництва, збільшення обсягів застосування мінеральних добрив, засобів захисту рослин і тварин нарощуватимуться обсяги виробництва сільськогосподарської продукції проти 1998 року на 17–20 відсотків, наповнюватиметься внутрішній і зовнішній ринок продовольства. В основному завершиться формування соціальної інфраструктури села як об'єктів комунальної власності.
На третьому етапі (2006-2010 роки) в основному буде сформована багатоукладна аграрна економіка, забезпечуватиметься розвиток агропромислового комплексу на основі збалансованих за структурою, кількістю ресурсів та обсягами виробництва, а також виконання окремих державних, галузевих та регіональних програм.
Список використаної літератури
Національна програма розвитку агропромислового виробництва і соціального відродження села на 1999-2010 роки // Економіка АПК – 1999, – №6
Лукінов І.І. Стратегія і механізми пореформеного розвитку національного АПК // Економіка АПК – 2002, – №4
Ревенко М.М. Поглиблювати аграрну реформу в Україні // Економіка АПК – 2002. – №5