продукцію [1, с.52]. Звідси випливає основний висновок: взаємовідносини виробників продукції тваринництва з промисловими підприємствами у відомий період в силу багатьох причин, об’єктивного і суб’єктивного характеру, базувалися на посиленні диспаритету цін не на користь перших з них. В цьому одна з основних причин занепаду тваринницької галузі.
Стосовно відносин виробників продукції тваринництва з переробними підприємствами основною проблемою було введення податку на додану вартість (ПДВ), який перші з них мали сплачувати при реалізації своєї продукції другим. Існувала об’єктивна необхідність його відміни. Що й було зроблено. Постановою Кабінету Міністрів від 16 лютого 1998 року “Про затвердження порядку нарахування та виплат дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м’ясо в живій вазі” передбачено реалізацію переробним підприємствам м’яса в живій масі відповідно до укладених договорів, нараховуючи податок на додану вартість за нульовою ставкою. В цьому випадку кожне переробне підприємство визначає суму податку на додану вартість, яка надійде у підприємство під час здійснення реалізації м’яса та м’ясопродуктів, а також суму податку на додану вартість, що буде нарахована (перерахована) постачальниками товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва продукції, та розмір дотацій товаровиробникам за продане м’ясо в живій вазі на гривню вартості цієї продукції.
Законом України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років” (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 7 червня 2001 року), зокрема, передбачалося, що до 1 січня 2004 року податок на додану вартість при реалізації сільськогосподарської продукції має залишатися в розпорядженні сільськогосподарських підприємств і використовуватися для поповнення основних і оборотних засобів. До 1 січня 2004 року сума податку на додану вартість, що повинна сплачуватися до бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко та молочну продукцію, м’ясо та м’ясопродукти, у повному обсязі спрямовується виключно для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам м’ясо в живій масі та молоко.
IV.Висновки. Підсумовуючи вищесказане, можна зробити ряд висновків:
По-перше, у взаємовідносинах виробників продукції тваринництва з іншими галузями необхідно виходити з загальнодержавних позицій, при активізації ролі держави в питанні регулювання ціноутворення на продукцію кожної з них; особливо актуальне дане питання стосовно усунення диспаритету цін на продукцію вказаної галузі і споріднених галузей промисловості.
По-друге, підвищення ефективності тваринницької галузі можливе лише при умові посилення ролі державного регулювання в області заробітної плати, вдосконалення кредитування.
По-третє, необхідно створити умови, при яких і виробники тваринницької продукції, і переробні організації були б зацікавлені у взаємовигідному співробітництві шляхом отримання прибутків пропорційно трудовим затратам.
По-четверте, необхідно залишити в силі порядок, при якому податок на додану вартість за реалізовану тваринницьку продукцію залишатиметься в розпорядженні її безпосередніх виробників.
Список використаної літератури
1. Мазуренко О.В. Економічні відносини підприємств м’ясопродуктового підкомплексу. - Економіка АПК – 2004 - №2 – С.51-55