Дві перші ідеї частково пояснюють третю. Перш за все, коли грошовий розквіт стрімко спішить вгору, випуск товару поширюється, але в довший час тільки зростатимуть ціни. Тому що підвищена продукція буде знижена курсом безробіття. і в недалекому майбутньому рівень безробіття буде нижчим. Збільшення в курсі грошового росту приведе до підвищення цін, на продукцію, так що курс безробіття знизиться до початкового.

Другою основною ідеєю є те, що широка грошова політика тільки тимчасово знижує процентні ставки. Ці знижені процентні ставки заохочують більше інвестувати і тому, зменшувати безробіття.

Зрештою, додані гроші в циркулюючих причинах інфляції, яка в свою чергу збільшує процентні ставки. Так як вони зростають, інвестування погіршується, і курс безробіття повертається.

Монетаристи пояснили скорочення курсу безробіття більш чітко. Так як працюючі члени об’єднань передбачать інфляцію, вони вимагатимуть вищих заробітних плат. Новий контракт про регулювання праці відображатиме більший прожитковий мінімум, але регулювання вищих зарплат не оцінить деяких робітників, так збільшивши курс безробіття.

4) Широка фіксальна політика тільки тимчасово збільшить продукцію і зайнятість.

Тут ми стикаємося з іншим конфліктом – це основний час – між монетаристами і кейнсіанцями. Кейнсіанці пропагують фіксальну політику, особливо великі витрати уряду витягнуть нас зі спаду. Але як ці витрати профінансують? Позикою. Скарбниця звернеться до товарних ринків за позикою резервів і позичить сотні мільярдів доларів, щоб профінансувати дефіцит.

Монетаристи зазначають, що такі величезні позики уряду конфліктують з підприємствами і споживачами. Не тільки для цих груп буде важко брати позики, але й процентні ставки будуть рухатись, Цей ефект показує, згідно з монетаріями, заміна народу для особистих витрат. Всі ми більше витрачаємо на урядові товари і послуги і менше на споживацькі і інвестиційні товари і послуги. Сукупний попит не заростає.

Як міг бюджетний надлишок стримувати інфляцію? Не міг, на думку монетаристівв. Скарбниця не буде позичати, скоріше, повертати частину національного боргу, який буде мат нахил проштовхувати процентну ставку, що зробить легшою позику. Приватні позики заміняють публічні позики. Малоймовірним буде наділ для стримування і не буде матеріалізуватися, тому що особисті кредитори будуть витрачати ці позичені ресурси на товари і послуги. Отже ми будемо, як результати, мати той самий рівень витрат.

Монетарне правило.

Політичним рецептом монетаристів є збільшення грошового попиту при сталому курсі. При стаді, цей стійкий вплив грошей підніматиме економіку. При інфляції, стійкий курс грошового росту буде знижуватися.

Ви можете спитати, чому грошова пропозиція повинна збільшуватись повністю під час інфляції. Є дві відповіді. По-перше, якщо ви не збільшили грошової пропозиції повністю, ми будемо готові повернутися до старого – грошових політик, що зазнали поразок в минулому, start-and-stop політики, що й призвела була цикл до гіршого. По-друге, весь час економіка потребує стійкого економічного впливу, який би давав змогу економіці розвиватись.

Заходи щодо міцної грошової політики, на думку монетаристів, є аналогічною до американської армії. Кожен день, в кожній частині світу при кожному прийомі їжі солдати вистроюються в довгу лінію і отримують, як додаток до головної страви і десерту, два кусочки білого хліба, два кружальці масла і одну пінту молока. Головна страва також розподілена на рівні порції. Відповідальні за їжу не видають порції, які мають не однакову вагу. Вони дивляться за каструлями на підносах, тобто що вирішила армія готувати саме того дня.

Отже, ми маємо 6 футів, 6 дюймів, 300 фунтів, люди отримують однакові порції. Моя теорія є така, що прагнення Армії – щоб все було однакового розміру – теорія дуже схожа на цю. Якщо кожен їсть однакову порцію, припускається, що вони досягнуть однакового розміру.

Монетаристи подали ідею збільшення грошової пропозиції за рахунок процентного відношення на прикладі армійського харчування. Вони вважають, що стан нашої економіки – буде відносно нормальним, якщо не найкращим – коли ми будемо мати стійку дозу грошей. Ніякі старти і фініші, ніякі екстремальні злети і падіння, ніякі жирні і дуже пісні роки не доповнять аналогію.

Занепад монетарної політики.

Цікаво, що коли Федрезерв почав прислухатись до монетаристів, це могло призвести до максимального занепаду. В жовтні 1979 року урядовець Федерального Резерву Пауль Фолькер проголосив головні політичні зміни. Більше не зациклюватись на процентних ставках.

Ця нова політика наслідувалась багатьма на протязі наступних 3-х років. Потужна інфляція, що привілеювала в 1979 і до 80 рр. була взята під контроль пізніше, в кінці 1982 року, але не тільки до того року ми жили в період небесно-високих процентних ставок, дуже високого рівня безробіття, і двох депресій.

Саме тоді, коли Федрезерв остаточно послідував пораді монетаристів і саме тоді, коли надоїдлива інфляція за останні 15 років вже остаточно зруйнувала економіку, люди почали шукати своїх економічних гуру. Вони звернули свою уваг на Білий Дім, який став фортецею найпізнішої економічної школи, школи прихильників пропозиції.

Економіка з боку пропозиції.

Ця економіка набула популярності на початку 1980 року, коли президентом став Рональд Рейган. Прихильники цієї теорії припускали, що економічна роль федерального уряду значно зросла і що високі оподаткування, обмежливі урядові правління і регулювання не спонукали індивідів і приватних фірм випускати товари і послуги. Президент Рейган запропонував просте вирішення: віддати владу в руки народу. Як? Зниження податків і скорочення витрат, регульованих урядом.

Мета економіки – підвищення з боку пропозиції сукупного попиту – загальну суму товарів і послуг, які були випущені країною.

Проблема в тому, стверджують sider’s, що високе оподаткування не стимулює до праці і інвестування. Все, що