Сучасний монетаризм як напрям розвитку кількісної теорії

Сучасний монетаризм як один із напрямів економічної думки виник у 60-х роках XX ст. у зв'язку з пошуком шляхів подолання інфляції, тривале зростання якої ставилося за провину економіч-ній політиці, що проводилася за кейнсіанськими рецептами. Кейн-сіанство сформувалося на межі 20—30-х років, коли потрібно бу-ло подолати глибокий спад виробництва та безробіття. А для цього були придатними будь-які способи «накачування» держа-вою ефективного попиту як через фіскально-бюджетну, так і мо-нетарну політику, незважаючи на можливі інфляційні наслідки.

Сучасний монетаризм сформувався в 60—70-ті роки, коли особливо загострилася проблема інфляції, а проблеми безробіття та спаду виробництва відійшли на другий план. Вирішити цю проблему за кейнсіанськими рецептами було неможливо, потріб-ні були нові підходи.

Разом з тим сучасний монетаризм не є принципово новою те-орією. Він, по суті, є відродженою й осучасненою неокласичною кількісною теорією. У процесі розвитку цієї теорії монетаристи спиралися на кейнсіанські дослідження грошового механізму і, безумовно, запозичили з нього те, що не суперечило реальній Дійсності. Тому між сучасним монетаризмом і кейнсіанством є певна наступність, тим більше, що і саме кейнсіанство принци-пово не відкидало кількісної теорії. Якраз остання була методо-логічним підґрунтям формування обох цих напрямів, що, безпе-речно, сприятиме їх взаємному зближенню.

Вважається, що формування сучасного монетаризму було запо-чатковано виходом у світ наукових праць представників «чиказької Школи» на чолі з М. Фрідманом: «Дослідження в галузі кількісної

теорії» (за редакцією М. Фрідмана, 1956) та «Історія грошей Сполу-чених Штатів. 1868—1960» (автори М. Фрідман та А. Шварц, 1963). Найбільш вагомими елементами сучасного монетаризму, які стосуються теорії грошей та монетарної політики, є такі положення:

* Усупереч базовому положенню кейнсіанської теорії, що рин-кова економіка внутрішньо не збалансована і її механізм не здат-ний до саморегулювання, монетаристи дотримуються прямо про-тилежного погляду — вільна ринкова економіка, що базується на приватній власності, є потенційно гармонійною, здатною до пов-ного саморегулювання, якщо певні зовнішні сили цьому не ста-нуть на заваді. Тому якщо в реальній дійсності в економіці є такі явища, як періодичні кризи, безробіття, інфляція тощо, то це ре-зультат дії саме таких зовнішніх сил. Зокрема, в названій вище праці «Історія грошей Сполучених Штатів. 1868—1960» М. Фрід-ман та А. Шварц довели, що світова економічна криза 1929— 1933 pp., що розпочалася в США, була спровокована помил-ковою монетарною політикою ФРС, що призвела до надмірного скорочення пропозиції грошей і платоспроможного попиту.

* Грошова сфера у монетаристів є відносно самостійною, відо-кремленою від сфери реальної економіки, що означало відро-дження «класичної дихотомії», яка розглядає грошовий механізм як екзогенний щодо економіки. Оскільки грошова сфера безпосе-редньо пов'язана з діяльністю держави (через емісію грошей та монетарну політику), то якраз вона не може бути внутрішньо збалансованою і є потужним джерелом дестабілізації для сектора реальної економіки.

* Оскільки головна загроза дестабілізації для реальної еконо-міки виходить з грошової сфери, то остання має бути централь-ним об'єктом державного регулювання, з тим щоб створити най-сприятливіші умови для повної реалізації можливостей ринково-го механізму саморегулювання. При цьому держава повинна ре-гулювати грошову сферу переважно економічними методами, аби максимально виключити пряме втручання в економічну дія-льність суб'єктів ринку. У цю вимогу не вписуються фіскально-бюджетні методи економічного регулювання як надто жорсткі. Тому монетаристи зосередили основну увагу у своїх досліджен-нях на методах та інструментах монетарної політики1.

1 Отже, монетаристи не виключали зовсім державного регулювання, тільки змістили його спрямованість із сектора реальної економіки на гро-шовий сектор, а всередині останнього на перше місце поставили метод монетарної політики як найбільш адекватні саморегулюванню господарсь-кої системи.

«Аналіз динаміки грошової маси (пропозиції грошей) та ди-наміки кризових явищ в економіці США приблизно за 100 років, проведений М. Фрідманом та А. Шварц, незаперечно довів, що номінальний обсяг ВВП перебуває у тіснішому кореляційному зв'язку з пропозицією грошей, ніж з інвестиціями та генеруючою їх нормою процента, які визнаються кейнсіанцями вирішальним чинником впливу на економіку. Динаміка ВНП, а значить і цін, чітко, тільки з деяким відставанням, йде за динамікою маси гро-шей в обороті. Тому монетаристи знову в центр уваги поставили кількісний чинник, який безпосередньо, а не через процент та ін-вестиції, впливає на кон'юнктуру ринку, ціни і виробництво. На цій підставі вони вважали регулювання пропозиції грошей важ-ливим способом попередження кризових явищ, згладжування ко-ливань ділового циклу.*

Як послідовні прихильники кількісної теорії, монетаристи спираються у своїх дослідженнях на формулу «рівняння обміну» І. Фішера: М * V = P * Q. Різниця лише в тому, що І. Фішер робить наголос на вплив грошового фактора (кількості грошей) на ціни, а монетаристи — на вплив цього чинника на обсяг номінального валового продукту. Проте ця відмінність не заперечує принципо-вої тотожності їх позицій щодо центрального положення кількіс-ної теорії — про вплив кількості грошей на ціни. Адже величина PQ — це фактично обсяг валового національного продукту. Тому рівняння обміну можна записати так:

М-У=ВНП,

де ВНП — номінальний валовий національний продукт. Але суть указаного рівняння і взаємозв'язок його складових від цього не змінюються.*

Досить близькою до кількісної теорії є й позиція монетарис-тів щодо швидкості грошей та її впливу на економічні процеси. Вони стверджують, що величина V стабільна на коротких часо-вих інтервалах, а змінюється лише на довготермінових інтерва-лах, проте зміни ці відбуваються плавно і можуть легко передба-чатися. Це дало підстави монетаристам абстрагуватися від чин-ника V при визначенні впливу М на рівень цін на всіх часових