Тоді як Англія більш ефективна у виробництві обох товарів, ціни на пиво по відношенню до зерна е меншими у Португалії. Англія має абсолютну перевагу у виробництві зерна і пива, але Португалія володіє порівняльною перевагою у виробництві пива.

Результат аналізу Д. Рікардо такий: торгівля принесе вигоду обом країнам, навіть незважаючи на те, що Англія має абсолютну перевагу у виробництві цих товарів. Якщо Англія і Португалія почнуть торгувати, то Англія платитиме не більше, ніж 1,5 фунта зерна за кожний галон пива, оскільки це ціна внутрішнього рин-ку, а Португалія – не більше 1,33 галона пива за кожний фунт зерна. Припустимо, що вплив попиту і пропозиції встановив рівно-важну ціну 1 галона пива на 1 фунт зерна. Кожна країна спеціа-лізуватиметься на виробництві відносно більш дешевого товару.

Вихорячи з цього, оскільки в Англії дешевше виробляти зерно відносно пива, то всю працю краще направити на виробництво 9 фунтів зерна. В Португалії відносно дешевше виробляти пиво. Якщо вона спеціалізуватиметься на ньому, то виробить 8 галонів пива. Вже за новими цінами британці за свої 9 фунтів зерна отримають 9 галонів пива, тоді як до торгівлі а Португалією кожний фунт зерна міг бути проданим лише за 0,66 галона. Так само в Порту-галії тепер буде дешевшим зерно. Новий рівень споживання пока-зано на рисунку пунктирною лінією. У британців нова точка спо-живання – СІ, а у португальців – Y1. Спеціалізація завдяки по-рівняльним перевагам підвищила добробут обох країн.

Приклад, наведений Д. Рікардо, гранично спрощений: вкрай рідко закриваються цілі галузі, як пивоварна в Португалії, так і виробництво зерна в Англії. Однак країни намагаються спеціалі-зуватись І експортувати ті товари, котрі можуть бути вироблені найбільш ефективно, оскільки вигоди від торгівлі, що ґрунтуються на принципах порівняльних переваг, очевидні. Спеціалізація і торгівля, які ґрунтуються на використанні порівняльних переваг, сприяють більш ефективному розміщенню світових ресурсів, а отже, і зростанню світового виробництва.

Міжнародна торгівля збільшує доход і рівень життя країн, що торгують між собою. Нація, яка ігнорує принцип порівняльних переваг, імовірно поплатилася б зниженням життєвого рівня на-селення і уповільненням темпів економічного зростання.

Теорія Д. Рікардо не з'ясувала до кінця походження порівняльних переваг, котрими володіє та чи інша країна. Вона залишила відкритим питання: чому окрема країна стає більш ефективною у виробництві певного товара? Чому, на-приклад, СІЛА досягли порівняльної переваги у вирощуванні пшениці, а Японія – у виплавлянні сталі?

У першій половині XX століття шведські економісти Елі Хекшер і Бертін Олін одними з перших запропонували систематизо-ване пояснення джерел порівняльних переваг, відоме як теорія відносної забезпеченості чинниками виробництва Хекпхера-Оліна. Б. Хекшер і Б. Олін помітили, що держави наділені виробничими ресурсами (капітал, праця, земля) у різній степені. В одній країні відносно багато робочої сили, в другій - мінеральних ресурсів, в третій - велика кількість орних земель. Інакше кажучи, одні чин-ники можуть бути в надлишку, інші -в дефіциті. Вважається, що країна має надлишок (або дефіцит) чинника, якщо у неї співвідношення між його якістю і рештою чинників є вищим (або нижчим), ніж у решті світу. Це з одного боку. З іншого боку, у витра-тах виробництва різних товарів різне співвідношення витрат різних чинників. Продукт вважається трудомістким, капіталомістким, землемістким, коли частка витрат на відповідний чинник в Його вартості є вищою, ніж у вартості інших продуктів. Відмінності між країнами у порівняльних перевагах саме пояснюються тим, що 1) у виробництві різних товарів чинники використовуються в різних співвідношеннях І 2) неоднакова відносна забезпеченість країн чинниками виробництва. Теорія Хекшера-Оліна стверджує, що кожна країна прагнутиме до спеціалізації і експорту тієї про-дукції, при виготовленні якої інтенсивно використовуються над-лишкові, а відтак більш дешеві чинники виробництва, а отже і до Імпорту тих продуктів, чинники виробництва яких, черев віднос-ну рідкісність їх, в цій країні е дорогими.

Наприклад, в Гонконгу і на Тайвані значно більше трудових ресурсів, ніж земельних, отже вигідно спеціалізуватись на вироб-ництві товарів і послуг, що більш інтенсивно використовують пра-цю, а не землю. Саме тому Гонконгу вигідно експортувати про-дукцію швейного виробництва, котре розміщується в багатопо-верхових фабриках, а імпортувати автомобілі, виробництво кот-рих потребує великої площі на одного робітника. Туреччина ж, де земля е в надлишку по відношенню до кількості населення, згідно з теорією Хекшера-Оліна, експортуватиме сільськогосподарську продукцію.

Отже, теорія співвідношення чинників виробництва стверджує, що співвідношення частки землі, трудових ресурсів і капітана зумовлює їх порівняльну вартість. Ці витрати, у свою чергу, виз-начають, які товари країна може виробляти більш ефективно і експортувати.

Чи підтверджує існуюча структура міжнародної торгівлі висно-вок теорії Хекшера-Оліна, що країни експортують продукти Інтен-сивного використання надлишкових чинників і імпортують про-дукти інтенсивного використання дефіцитних чинників? У 60-х роках XX століття Василь Леонтьев спробував з'ясувати, чи відпо-відає експорт і імпорт США твердженням цієї теорії. Згідно з тео-рією Хекшера-Оліна, в експорті США повинні переважати капіталомісткі товари, а в імпорті – трудомісткі, оскільки в США, по-рівняно з іншими країнами, дуже багато капіталу відносно праці. Леонтьев» аби перевірити цю теорію, визначив кількість праці і налітала, вміщену в американському експорті та імпорті. Його несподівані відкриття з тих пір отримали назву «Парадокс Леонтьева». Він виявив, що