на військову техніку, виробниче будівництво. Тому в перспективі доцільна орієнтація науково-технічного розвитку підприємств на значне розширення виробництва і надання послуг для населення – електричної і теплової енергії для комунального господарства, будівництво житла і соціально-культурних об’єктів, випуск відеотехніки і приладів, включаючи засоби радіаційного контролю. Крім того, слід перейти до нових, практично безпечних поколінь атомних реакторів, розширити роботу в сфері нетрадиційної і термоядерної енергетики, створити і освоїти нові покоління мікропроцесорної техніки, засоби автоматизації і контролю, налагодити безвідходну переробку сировини. Внаслідок першої стадії вибору науково-технічних пріоритетів формуються альтернативні стратегії.
На другій стадії виявляються ресурсні можливості реалізації вказаних стратегій. Перш за все потрібно твердо оцінити структуру науково-технічного потенціалу об’єкту. При цьому, як правило, виявляється, що хоча кількісно (по числу зайнятих, об’єму витрат, технічній оснащеності) він великий, але його склад в значній мірі не відповідає структурі сучасної Науково-технічної революції. Недостатній науковий доробок по нових науково-технічних напрямах, ряд інститутів нездатен на технологічний прорив.
Важливий також прогноз забезпечення вибраних напрямів трудовими ресурсами потрібної кваліфікації (що пов’язано з підготовкою і перепідготовкою робітників), сучасними технологіями і основними фондами (можливістю використання, реконструкцій діючих і будівництва нових об’єктів, імпорту або портфельних вкладень в зарубіжне обладнання), якісними, матеріальними, енергетичними і природними ресурсами. В результаті ряд ринкових ніш і технологій відпадуть із-за неможливості такого забезпечення.
На третьому етапі оцінюються економічні параметри пріоритетів, що залишилися: який прогнозований попит на пропоновану продукцію і об’єм її продажі, який пов’язаний з цим рівень витрат виробництва, цін, прибутку (за вирахуванням податків і платежів-чистого прибутку). Це дозволяє відібрати найбільш ефективні стратегії, відкинути збиткові і перевести в число резервних малорентабельні.
Четвертий етап – прогноз змін в оточуючому середовищі для реалізації відібраних стратегій, тобто рівня конкурентності ринку, екологічних вимог (що особливо важливо для атомної енергетики), змін в соціальних, національних, політичних відносинах, законодавстві, психологічному кліматі, зовнішньополітичній ситуації. В результаті ряд прибуткових стратегій виявляються нереальними, а нові потрібно буде шукати серед резервних.
Таким чином, відібрані стратегії виступають основою для дійового механізму реалізації базових інновацій. При цьому, враховуючи галузеві особливості, важливо орієнтуватися на формування споживчих комплексів, які безпосередньо задовольняють потреби людей в продовольстві, засобах інформації, житлі, розробку і впровадження екологічно безпечних джерел енергії. Крім цього, потрібно мати на увазі міждержавні науково-технічні програми, створення регіональних Науково-технічних центрів, розвиток міжнародного співробітництва і спільного підприємництва, пошук і освоєння нових ринків.
Список використаної літератури:
Геєць О. М, Галузеве прогнозування: методичний і організаційний аспекти К.: Наукова думка, 1990.
Логонс Д., Калиб М. Методы прогнозирования экономических показателей М.: Высшая школа, 1986.
Основы экономического и соцыального прогнозирования (Под ред. Мосина В. Н., Крука Д. М.) М.: Высшая школа, 1985.
Петров А. Н. Прогнозирование социально-экономического развития в условиях радикальной экономической реформы Л.: Лениздат, 1977.
Прогнозування макроекономічних показників розвитку економіки України шляхом економічного моделювання і методи експертних оцінок Економіка України – 1996 - №1.
Социально-экономическое прогнозирование развития региона (Под ред. Федоренкова Н. Я.) Л.: Лениздат, 1997.
Статистическое моделирование и прогнозирование (Под ред. Грамберга А. Г.) М.: Финансы и статистика, 1990.
Трисєєв Ю. Л. Довгострокове прогнозування економічних процесів К.: Наукова думка, 1987.
