Країни з розвиненою економікою у 70-ті роки під впливом розвитку науки і техніки, невигідності широкого використання дорогих палива і сировини, загострення економічної ситуації стали переходити до нової моделі економічного зростання. Вона заснована на інтелектуальних, наукомістких галузях, що використовують передові технології, висококваліфіковану працю та досягнення науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських розробок (НДДКР).

Такий стратегічний напрям структурних зрушень в економіці виявився ефективним. У Японії, наприклад, одночасно зі згортанням потужностей в енерго- та матеріаломістких галузях відбулося швидке нарощування таких високотехнологічних, наукомістких виробництв, як виробництво електронно-обчислювальних машин (ЕОМ), промислових роботів, інтегральних схем, тонких хімічних сполук, засобів зв’язку, верстатів з числовим програмним управлінням (ЧПУ), високоякісної побутової електроніки, одягу, меблів. Про успіх цього курсу свідчать такі дані. Нині Японія виробляє близько 2/3 світового випуску виробництва промислових роботів, майже половину верстатів з ЧПУ і продуктів тонкої кераміки, близько ѕ світового випуску понадвеликих інтегральних схем, від 60 до 90 відсотків випуску окремих типів мікропроцесорів, близько 90 відсотків світового випуску відеомагнітофонів.

Структурна перебудова матеріального виробництва стала важливою умовою зростання ефективності економіки, зниження матеріало- і енергомісткості, зростання наукомістких, інтелектуальних галузей.

На жаль, економічний розвиток в Україні йде всупереч потребам Науково-Технічного Прогресу (НТП), всупереч прогресивним тенденціям щодо зміни співвідношення матеріального і нематеріального виробництва.

Частка промисловості та сільського господарства в Україні в загальному обсязі споживання (внутрішній валовий продукт – ВВП) становила у 2000 р. 61 відсоток (47,2 припадало на промисловість і 13,8 – на сільське господарство).

За цими показниками Україна значно відстає від провідних промислово розвинених країн. У них ВВП частка промисловості значно нижча і становить 35-37 відсотків, а сільського господарства і меншою більше ніж у 10 разів.

Водночас частка сфери послуг в Україні дуже мала. Вона становить усього 34 відсотки, тоді як у країнах з розвиненою економікою цей показник дорівнює 55-70 відсотків. Це є свідченням того, що Україна розвивається в межах індустріального, а не постіндустріального суспільства, як США, Японія, Канада та країни Європейського Союзу.

Україна має дуже недосконалу структуру зайнятості, для якої характерною є велика частка зайнятих у сільському господарстві та промисловості. Так, у США, Канаді, Німеччині, Великій Британії у сільському господарстві працює лише 3 відсотки усіх зайнятих. Це стало можливим завдяки розвитку галузей зберігання, транспортування і переробки сільськогосподарської продукції. В Україні ж у сільському господарстві працює 13 відсотків. Частка зайнятих у сфері послуг в Україні майже вдвічі менша, ніж у США і Канаді.

Така структура суспільноо виробництва в нашій країні стримує розвиток тих сфер діяльності, які пов’язані переважно з розвитком працівника, його розумових і фізичних здібностей, професійних знань практичних навичок, підвищенням освітнього і культурного рівня, забезпеченням фізичнго і морального здоров’я.

Отже, світовий досвід показує, що значення нематеріального виробництва у розвитку суспільства постійно зростає. Воно є чинником удосконалення добробуту і самої людини, поліпшення її життя.

Висновок

Результат використання речовин та особистих факторів виробництва може бути відобраений категорією ефективності виробництва (співвідношенням одержаного результату продуктивного використання факторів вирбництва та їхніх витрат). Ефективність виробництва може бути підвищена за рахунок як збільшення використаних факторів, так і повнішого їх використання, тобоо ефективним або інтенсивним шляхом. У реальному процесі виробництва обидва шляхи переплітаються при переважній ролі одного з них.

З розвитком суспільства все більшого поширення набуває інтенсивний шлях. Процес інтенсифікації виробництва означає більш повне використання його факторів, їхнє якісне удосконалення, а також поліпшення технологій використання продуктивних можливостей їх та відповідне зменшення ролі простого кількісного нарощування факторів, не пов’язаних з суттєвим поліпшенням їхнього застосування.

Звичайно, кількість збільшення факторів виробництва практично завжди має місце і тоді, коли відбувається інтенсивний розвиток, але воно відіграє підпорядковану роль, забезпечуючи просторово-часові форми реалізації завдань якісного вдосконалення засобів виробництва і роборчої сили. Якісне вдосконалення факторів виробництва не дає бажаног ефекту, якщо не супроводжується адекватним використанням їхніх поліпшених властивостей.

Найперспективнішим шляхом удосконалення факторів виробництва є впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Проте й традиційну техніку та технологію можна застосувати по-різному. Зростання рівня використання можливостей наявної техніки та технології – не менш важливий напрям інтенсифікації виробництва. При цьому інтенсифікація виробництва зумовлена темпами створення нової техніки та технології, їхнього масового застосування.

Сам по собі технічний прогрес автоматично не приводить до зростання інтенсифікації виробництва. Недостатньє або некомплексне використання нової техніки та технології не лише не підвищує рівень інтенсифікації та ефективності виробництва, а, навпаки, знижує його.

Отже, між технічним прогресом та інтенсифікацією виробництва об’єктивно існує така важлива ланка, як викоритання факторів виробництва, що дає змогу перетворити можливості першого у динаміку другого. Найкращим є варіант, коли в процесі виробництва використовуються фактори, які відповідають сучасним техніко-технологічним і кваліфікаційно-професійним вимогам і до того ж повноцінно використовуються.

Якщо в суспільстві укорінюються відносини утриманства, соціальної байдужості, зрівнялівки в оплаті праці, порушення соціальної байдужості, справедливості в розподілі виробничих благ, це означає, що в характері поєднання факторів виробництва закладене відчуження робітника від засобів виробництва, яке не дає достатньої мотивації до їхнього інтенсивного використання.

Практика засвідчує, що інтенсифікація факторів виробництва залежить від змін у характері їхнього поєднання. Більшість економістів світу вважають, що приватизація виробництва не може бути тотальною. Важливо активізувати і