Валютні ризики і методи валютного страхування

Валютний ризик - небезпека валютних втрат, пов'язаних із можливими змінами валютних курсів у процесі здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Основним наслідком коливань валютних курсів для міжнарод-ної торгівлі є ризик для експортера та імпортера. Ризик полягає в тім, що вартість іноземної валюти, котру використовують для розрахунків експортер та імпортер може відрізнятися від тієї, на яку вони розраховували. Вони прагнуть мінімізувати цей ризик або зовсім його уникнути, тобто бажають точно знати, оскільки їм доведеться заплатити чи отримати в національній валюті, утримуючись від спекулятивної гри на змінах обмінних курсів.

Для комерційних банків валютний ризик пов'язаний з виникненням відкритої позиції - невідповідністю між зобов'язан-нями і вимогами банка щодо тієї чи іншої іноземної валюти.

З метою захисту від можливих валютних втрат застосовується спеціальна форма страхування валютного ризику, яка називається «хеджуванням». Найбільш ефективними видами захисту від несприятливих коливань валютних курсів є такі: форвардні валютні угоди, валютні опціони та валютні угоди «своп».

1. Форвардний валютний контракт укладається на придбання або продаж певної кількості іноземної валюти за фіксованим курсом і наперед визначеним строком доставки її. У контракті експортер визначає точні розміри свого валютного виторгу, а імпортер - розмір власних витрат на майбутні платежі в національній валюті. У такий спосіб партнери захищають себе від можливих змін у курсових співвідношеннях своїх валют. Якщо товар продається у кредит, то експортер, намагаючись зберегти вартість свого валютного виторгу, укладає форвардний контракт на продаж валюти за курсом, зафіксо-ваним на день його укладення. Імпортер, купуючи товар у кредит, страхує себе від підвищення курсу валюти, придбаваючи цю валюту за курсом, що зафіксований на момент укладення форвардного кон-тракту.

Форвардні контракти укладають також банки-кредитори, які на-магаються застрахувати себе від можливого зниження курсу валюти, що в ній видано позику.

Оскільки у форвардному контракті курс обміну фіксується, то навіть за сприятливої зміни спот-курсу суб'єкти ринку не отримують додаткового прибутку. Альтернативним методом отримання валютного покриття, який знімає головні проблеми, є валютний опціон (орtion оf execchnge).

2. За валютним опціоном, контрагентам надається право вибору альтернативних валютних умов контракту. На відміну від форвардних операцій із точною датою доставки, опціон (право вибору) не фіксує дату доставки валюти. Розрізняють опціони покупця і продавця. В обох випадках ідеться про те, що одна зі сторін сплачує іншій додаткову премію, але натомість набуває особливих прав.

Опціон може бути придбаний експортером або імпортером і дає йому право на придбання або продаж обумовленої кількості іноземної валюти за вказаним в угоді курсом протягом визначеного строку. Він дає можливість одній із сторін угоди виконати її або відмовитися від виконання.

Якщо дві сторони уклали опціонний контракт, то в більш приві-лейованому становищі опиняється все ж таки покупець опціону, бо продавець не має права вибору. Якщо покупець опціону «колл» (опціону на купівлю) вирішує скористатися з нього, то продавець мусить продати валюту; коли покупець опціону «пут» (опціон на продаж) вимагає його виконання, то продавець мусить придбати цю валюту. Відтак останнє слово завжди залишається за покупцем, який вирішує, що буде вигіднішим: виконати опціон чи ні. За цю перевагу покупець сплачує продавцеві премію, її можна розглядати як страхову премію, яка забезпечує покупцеві опціону захист від несприятливих змін курсу, а продавцю - компенсацію за втрати від таких коливань.

Опціони на купівлю-продаж іноземної валюти обертаються в різних фінансових інститутах: їх пропонують клієнтам банки (позабіржові опціони) або їх можна придбати на біржі (біржові опціони). Проте ринок опціонів (як і форвардних контрактів) мало розвинений в Україні. Лише кілька банків пропонують своїм клієнтам такі послуги, і лише Київська універсальна біржа котирує опціони та ф'ючерси.

3. Нині набув поширення метод валютного страхування, пов'я-заний з використанням валютних своп-операцій. Своп-операція -це купівля або продаж валюти за фіксованим курсом, але з одно-часним укладенням зворотної форвардної операції, причому терміни розрахунків не збігаються. На жаргоні валютного ринку своп-операцію називають «операція продай-купи». Наприклад, ви купуєте 100 дол. за 543,8 грн. з доставкою через місяць і негайно укладаєте угоду на їх продаж. Предметом угоди буде форвардний курс продажу (тобто процент надбавки до ціни долара).

Для міжбанківських відносин своп-опєрації - це обмін зобов'язан-нями та вимогами, форма страхування від ризиків, диверсифікації та поповнення валютних резервів.

Своп-угоди між центральними банками - це обмін валютними сумами (запозиченнями) на короткий строк. У цій ситуації обмін ва-люти складається з актів купівлі іноземної валюти (для цільової ва-лютної інтервенції) і зворотного продажу іноземної валюти. Такі угоди дуже поширені у відносинах між ФРС США і центральними банками європейських країн.

Крім хеджування існують методи прямого страхування валютних ризиків. До них належать:

1. Надання валютної позики. Банк може надати експортеру спеціальну позику в іноземній валюті, що використовується як гарантія майбутніх валютних надходжень чи платежів за міжна-родними угодами. Експортер може конвертувати цю позику в національну валюту за спот-курсом, а потім погасити її за рахунок валютного виторгу від експортних операцій.

2. Маніпуляція термінами платежу. Коли очікуються різкі коливання валютних курсів, то банки намагаються маніпулювати термінами розрахунків: якщо очікується підвищення курсу валюти, то застосовуються дострокові виплати, і навпаки, якщо передба-чається зниження курсу валюти, то платежі затримуються. Зрозу-міло, що застосування цих методів може бути обмежене умовами контракту.

3. Дисконтування векселів у іноземній валюті. У цій опера-ції банк купує тратту і бере на себе ризик валютних коливань та неплатоспроможності боржника. За такого методу