на рішення основних клієнтів підприємства); здійсненність (виявлення процесів, які можуть бути легко перепроектованими в будь-який період часу).
Реінжиніринг не такий актуальний сьогодні для американської економіки, як десять років тому. Проте цей досвід і засоби управління є неоціненною знахідкою для України, тому що більшість підприємств, створених ще за часів СРСР, потребують докорінної перебудови роботи. Прикладами успішного реінжинірингу є діяльність компанії ІВМ Сгесііі (дочірньої компанії, що цілком належить ІВМ), яка займається фінансуванням продажів комп’ютерів, програмного забезпечення і послуг, які виробляє ІВМ. Така сфера діяльності має велику цінність для ІВМ, оскільки кредитування покупок клієнтів – надзвичайно прибутковий бізнес. У перші роки існування ІВМ Сгесііі діяла досить неефективно. Коли торговельні агенти на місцях телефонували з проханням про кредитування, то потрапляли до одного з 14 координаторів, який реєстрував запит на аркуші паперу – це був перший етап. На другому етапі співробітник передавав цей аркуш до кредитного відділу, де спеціаліст вводив інформацію в комп’ютер і перевіряв платоспроможність потенційного клієнта. Результати перевірки записувалися все на тому ж аркуші паперу і передавалися далі – в комерційний відділ. Комерційний відділ відповідав на зміни стандартного кредитного договору згідно із запитом клієнта. Після складання тексту договору провідний спеціаліст відділу комерційних операцій вносив особливі умови кредитування в бланк запиту (славнозвісний аркуш паперу) – цим завершувався третій етап. На четвертому етапі запит надходив до співробітника, який займався калькуляцією цін і визначав ставку відсотка за користування комерційним кредитом. Розмір ставки фіксувався в бланку запиту, який далі направлявся в канцелярію на п’ятий етап, де адміністратор узагальнював отриману інформацію в листі, адресованому торговельному представнику. Отже, весь процес займав 6 днів. З погляду торговельного представника, подібний кругообіг дуже затягувався, оскільки давав клієнту 6 вільних днів, протягом яких останній міг знайти інше джерело фінансування чи просто скасувати угоду. Удосконалюючи цей процес, ІВМ Сгесііі здійснила реінжиніринг процесу оформлення запитів. Спеціалісти взяли один бланк і особисто пройшли з ним всі п’ять етапів, пропонуючи персоналу кожного із структурних підрозділів відкласти поточні справи і повністю опрацювати запит згідно з вимогами, виключивши лише той час, протягом якого бланк пролежував на столі кожного клерка, очікуючи на свою чергу. Такий «слідчий експеримент» показав, що на опрацювання одного запиту потрібно лише 90 хв. Таким чином, проблема полягала не в робочих завданнях і продуктивності праці виконавців, а в самій структурі процесу. У кінцевому підсумку ІВМ Сгесііі замінила своїх спеціалістів (з перевірки платоспроможності, калькуляції цін) на працівників широкого профілю. Замість поступової пересилки запиту з відділу до відділу один співробітник (координатор угоди) оформляв його з початку до кінця. Те, чого вдалося досягти ІВМ Сгесііі (90% скорочення часу проходження угоди і зростання продуктивності майже в 100 разів), повністю відповідає визначенню реінжинірингу.
Тема: Міжнародне пряме та портфельне інвестування.
1. Участь України у міжнародних інвестиційних процесах.
Інвестиції є одним з основних джерел фінансування соціально-економічного розвитку кожної країни. У сучасних умовах інвестиції виступають найважливішим засобом забезпечення виходу держави з економічної кризи, структурних зрушень у національній економіці, забезпечення науково-технічного прогресу, розвитку інфраструктури, збільшення доходів населення та підвищення його життєвого рівня. Іноземні інвестиції є важливим фактором для нормалізації стану економіки України та успішної її трансформації з адміністративно-командної у ринкову. Зважаючи на те, що внутрішнє інвестування в Україні є обмеженим через невеликі обсяги заощаджень населення, дефіцит бюджету та нездатність вітчизняних підприємств забезпечити достатні обсяги інвестування, саме іноземні інвестиції могли б відіграти ключову роль у цьому процесі.
Інвестиції, в тому числі іноземні, поділяють на:
Прямі, тобто залучення капіталу у виробництво, торгівлю, сферу послуг. Також, прямими інвестиціями вважаються вкладення в акції підприємств, якщо інвестор володіє не менше визначеного відсотка акцій певного підприємства (в залежності від законодавства країни – від 10% до 50%).
Портфельні, тобто інвестиції в акції, облігації й інші цінні папери. Ці інвестиції в підприємства не дають права контролю над ними, але у той самий час є значним джерелом засобів для фінансування акцій, що випускаються підприємствами, корпораціями та приватними банками.
Розмежування між прямими і портфельними інвестиціями міститься у визначенні експертів Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), згідно з яким інвестиції вважаються прямими, якщо іноземному інвестору належать 10 або більше відсотків акцій підприємства, але з достатнім правом участі в управлінні, або менше 10%, але з можливим ефективним впливом на нього. Ці два види інвестицій є подібними, але відбуваються вони за інших мотивів. В обох випадках інвестор бажає отримати прибуток за рахунок володіння часткою прибуткової компанії. Але, при здійсненні портфельних інвестицій інвестор зацікавлений не в тому, щоб керувати компанією, а в тому, щоб отримати дохід за рахунок майбутніх дивідендів або різниці курсу купівлі-продажу акцій.
Дивлячись на загальну динаміку вкладення іноземних інвестицій в Україні, можна відмітити різке їх зростання протягом декількох останніх років, проте воно є недостатнім для швидкої активізації розвитку національної економіки. Додатково потрібно згадати і про відплив іноземного капіталу. Так, лише у 2002 році, нерезидентами вилучено з України іноземного капіталу на суму 368,8 млн. доларів США. В основному, така ситуація була обумовлена розірванням нерезидентами інвестиційних договорів, і, як результат, вивезенням своєї частки попередньо вкладеного капіталу.
Основними проблемами, що стримують надходження іноземних інвестицій в Україну є нерозвинута та нестабільна законодавча база, високий рівень бюрократії та витікаючої з неї корупції, складність механізмів оподаткування, невідшкодування ПДВ підприємствам тощо. Важливим фактором,