ринками та між окремими підрозділами цих ринків. З нашої точки зору, відокремлені національні фінансові ринки зрештою зіллються у єдиний простір для інвестування капіталів, де ціна цілком ідентичного цінного паперу в Бомбеї, Бостоні та Берліні буде практично однаковою. Міжнародний ринок валют сьогодні наближається до такої ситуації. Різниця між курсами основних валют є дуже незначною на різних великих ринках у кожен момент часу. Щоденно на світових валютних ринках «прокручується» більше 1,3 трлн. дол. США».
Окрім міжнародних валютних ринків, міжнародні фінансові ринки охоплюють міжнародні ринки акцій (вони представлені акціями іноземних компаній і банків, які зареєстровані й торгуються на місцевих ринках акцій) та міжнародні ринки позичкового капіталу, які, своєю чергою, поділяються на міжнародні ринки облігацій і міжнародні ринки банківського кредитування.
Через які канали відбувається процес взаємодії України з цими підрозділами міжнародних фінансових ринків? Розглянемо кожен із них по черзі.
Україна сьогодні майже не представлена на міжнародних валютних ринках. Фундаментальною причиною цього є слабкість національної економіки. Через це Національний банк України змушений тримати гривню на «короткому повідку», оскільки послаблення багатьох обмежень на торгівлю національною валютою, які ще застосовуються у прямій чи непрямій формі, можуть мати негативні наслідки для її стабільності. Водночас низька частка України в загальному обсязі світової торгівлі не робить необхідною торгівлю гривнею на великих міжнародних валютних ринках. Тому гривнею обмежено торгують на окремих валютних ринках країн – членів СНД, які є найбільшими торговельними партнерами України. До того ж ресурси українських банків є занадто обмеженими, щоб говорити про їх присутність (хоча б із погляду валютних спекуляцій) на закордонних біржах. Нарешті, НБУ розумно не допускає участі іноземних суб’єктів у торгах гривнею в Україні, оскільки навіть одна масштабна спекуляція могла б похитнути стабільність валютного курсу. Отже, підсумовуючи, слід сказати, що взаємодія українських суб’єктів з міжнародними валютними ринками має в наші дні обмежений характер.
Україна відносно більше інтегрована в міжнародні ринки цінних паперів (акцій і облігацій), але й ця інтеграція стримується наявними обмеженнями, зокрема такими, як фактична відсутність вільної конвертації гривні, про що ми вже згадували. Тому українські суб’єкти де-юре можуть вільно залучати кошти на закордонних ринках цінних паперів, але іноземні портфельні інвестиції поки що обмежені неможливістю легко вивести свої вкладення з України, конвертувавши їх у «тверду» валюту, скажімо долари США. З цього приводу варто зробити одне зауваження. На думку автора, на даний момент Україна не готова абсорбувати високі обсяги портфельних інвестицій з-за кордону. Наслідки повороту потоку такого легкоплинного капіталу за межі країни ми відчули на власному досвіді в другій половині 1998 р. Від такого ж повороту напрямів фінансових потоків істотно потерпіли в 1997–1998 рр. і економіки країн Південно-Східної Азії.
Рис. 2 демонструє динаміку іноземних портфельних інвестицій в Україну за період 1996–1999 рр. Як видно з рисунка, після російської фінансової кризи 1998 р. розмір річних портфельних інвестицій в українські цінні папери зменшився до невисокої позначки в кілька десятків мільйонів доларів США.
Отже, оскільки потік фінансових інвестицій в українські акції й облігації, які обертаються на внутрішньому ринку, є досить обмеженим, українським емітентам належить освоювати міжнародні ринки цінних паперів.
Почнемо з міжнародних ринків акцій. Акції українських корпоративних емітентів обертаються за кордоном у формі депозитарних розписок. Американська депозитарна розписка (АДР) – це сертифікат на володіння певною кількістю акцій іноземного емітента. АДРи випускаються банками США (переважна більшість – через «Бенк оф Нью-Йорк», а іноземні акції, на основі яких були емітовані депозитарні розписки, перебувають на збереженні у цьому банку). АДРи є деномінованими в доларах США й обертаються на американських фондових біржах. Відповідно ціни на АДРи залежать від двох головних факторів – від ціни на акції даного емітента на «домашньому» ринку та від коливань валютного курсу долара щодо національної валюти компанії, на основі акцій якої були випущені АДРи. Американські депозитарні розписки, як правило, засвідчують право власності на більш ніж одну «домашню» акцію. АДРи значно спрощують процес інвестування в акції іноземних компаній для американських інвесторів, даючи змогу позбутися витрат на придбання цінних паперів за кордоном. Окрім цього, як у випадку з Україною, американські інвестори уникають загрози того, що їхні портфельні інвестиції будуть «заморожені» за кордоном унаслідок валютних чи адміністративних обмежень і кошти не можна буде швидко й без ускладнень репатріювати.
Розрізняють три рівні програм АДР. АДРи першого та другого рівнів випускаються на основі вже наявних акцій підприємств і самі по собі не дають можливості емітентові акцій залучити кошти. Для компаній, на основі акцій яких випускаються АДРи першого та другого рівнів, такий вихід на найбільший у світі американський фондовий ринок вигідний, насамперед з огляду на можливість розширити коло своїх акціонерів за межі внутрішнього ринку й поліпшити свій імідж як емітента серед міжнародного загалу інвесторів. Ви пуск АДРІв третього рівня дає змогу залучити додаткові інвестиції, оскільки передбачає додаткову емісію акцій під цю програму. Проте такий випуск вимагає від емітента вищого рівня «прозорості» та відповідності іншим вимогам, які висуває Комісія з цінних паперів і бірж США (SEC).
Глобальні депозитарні розписки, або ГДРи, являють собою сертифікати, тотожні АДРам. Вони випущені й котируються на європейських чи азійських фондових ринках.
Українські компанії освоїли механізм випуску депозитарних розписок у 1998 р. Перша українська депозитарна розписка була запущена у травні цього року на основі акцій акціонерної компанії «Центренерго» через «Бенк оф Нью-Йорк»