Табл. 1 містить дані про всі депозитарні розписки українських компаній на кінець 2000 р. (випущено через БОНЙ). На сьогодні жодна з українських компаній не випустила АДРів третього рівня, які б дали змогу залучити реальні інвестиції.

На даний момент Україна найширше представлена на міжнародних ринках позичкового капіталу. Ці ринки складаються з двох основних сегментів – ринків банківського кредитування та ринків облігацій. Своєю чергою, міжнародні ринки облігацій охоплюють ринки євро- і так званих глобал-облігацій, а також ринки іноземних облігацій.

Українські суб’єкти спочатку освоїли ринки міжнародного банківського кредитування. Якщо ми не будемо брати до уваги різноманітні кредити напівкомерційного характеру, які були гарантовані урядом України, то першу синдиковану банківську позику в розмірі 16 млн. дол. зробив банк «Україна» навесні 1997 р. Координатором банківського синдикату був австрійський «Райффайзен Центральбанк» (К. 2В). Цей кредит позичальник повернув вчасно й у повному обсязі. Восени 1997 р. банк «Україна» отримав ще один подібний кредит від синдикату західних банків (обсягом у 35 млн. дол. США строком на один рік). Цього разу банк «Україна» змушений був домовлятися зі своїми кредиторами про його реструктуризацію. Другою українською банківською установою, яка скористалася можливостями міжнародного кредитування, став дніпропетровський «Приватбанк». Завдяки професійній роботі лідера банківського синдикату – банку «Креді Свіс Фьорст Бостон» – «Приватбанк» зумів залучити досить значні кошти (майже 50 млн. дол. США) під відносно невеликий процент «ЛІБОР плюс 5,25 %», або приблизно 12,5 % на момент запозичення. Позику було взято українським банком у жовтні 1997 р. строком на півроку й повністю виплачено в зазначені терміни. Отже, протягом 1997 р. українські банки «прорубали вікно» на міжнародні ринки позичкового капіталу, а саме на ринки міжнародного банківського кредитування. Слід зазначити, що це відбулося зі значним запізненням порівняно з іншими східноєвропейськими фінансовими інституціями та російськими банками. Варто також звернути увагу на те, що серед позичальників не було жодного корпоративного небанківського суб’єкта. На думку автора, це, по-перше, відображає не-готовність українських підприємств бути «транспарентними» такою мірою, якої потребує від комерційних банків сама природа їхньої діяльності, а, по-друге, свідчить про відносно невисокий рівень корпоративного управління українських компаній.

Першою комерційною за змістом, а не за формою позикою на рівні українського уряду, яка мала публічний характер, став кредит, виданий Міністерству фінансів України американським банком «Чейз Манхеттен» у жовтні 1997 р. Обсяг кредиту дорівнював 109 млн. дол. США, а термін виплати становив один рік. Забігаючи наперед, зауважимо, що у вересні–жовтні 1998 р. цей кредит було реструктуризовано й переоформлено в середньо-строкові єврооблігації (їх, своєю чергою, реструктуризовано в лютому–квітні 2000 р.). Згадаймо, що й до цієї позики на рівні Національного банку України здійснювалися банківські позики в іноземній валюті під заставу внутрішніх боргових зобов’язань (ОВДП). Крім того, всі єврооблігації, випущені Україною, були оформлені як фудиціарні кредити, що не є банківськими кредитами в чистому вигляді. Проте до українських єврооблігацій ми звернемося дещо пізніше.

Найбільший обсяг коштів на міжнародних фінансових ринках був залучений Україною шляхом випуску облігацій. У 1997–1998 рр. лише від розміщення єврооблігацій уряд України отримав близько 1,68 млрд. дол. США.

Міжнародні ринки облігацій можна поділити на два широкі підрозділи: на ринки іноземних облігацій та єврооблігацій.

Іноземні облігації – це облігації, випущені іноземними позичальниками на внутрішньому ринку облігацій певної країни і деноміновані у валюті цієї країни. Закони країни, як правило, встановлюють різний правовий режим для облігацій, випущених резидентами, і тих, що випущені іноземцями. Відмінності стосуються оподаткування, обмежень на час і суми випуску облігацій, вимог щодо інформації, яку повинен надати позичальник перед випуском облігацій, вимог щодо реєстрації, а також щодо обмеження кола тих, хто може придбати облігації.

Найважливішими ринками іноземних облігацій є Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Франкфурт-на-Майні, Цюріх та Амстердам. Деякі ринки іноземних облігацій дістали назви, котрі широко використовуються в міжнародних фінансах. Наприклад, іноземні облігації, випущені у США, називаються янкі-облігаціями, відповідний ринок – ринком янкі-облігацій. Іноземні облігації, випущені в Японії, називають самурай-облігаціями, в Нідерландах – рембрандт-облігаціями, в Лондоні – бульдог-облігаціями, у Швейцарії – шоколадними облігаціями. До іноземних облігацій можна також зарахувати облігації, випущені іноземцями на національному фондовому ринку і деноміновані не у валюті країни, де розміщується ринок. Прикладами таких облігацій є так звані шогун-облігації – облігації в іноземній валюті, випущені нерезидентами в Токіо, і янкі-облігації, деноміновані в євро, випущені у Нью-Йорку.

Єврооблігації відрізняються від іноземних облігацій тим, що, будучи деномінованими в певній валюті, вони, як правило, випускаються одночасно на фондових ринках кількох країн. Крім того, в більшості країн не є обов’язковими попередня реєстрація єврооблігацій, а також розкриття фінансової інформації щодо їх випуску. Основна валюта деномінації єврооблігацій – долар США, але в останні роки зростає популярність спільної валюти Європейського Союзу (євро) серед емітентів і, на думку автора, за значенням вона невдовзі зрівняється з доларом США. Наприклад, за перші одинадцять місяців 1999 р. було випущено на 486 млрд. дол. США облігацій, деномінованих У цій валюті. Водночас обсяг випуску в євро досяг 458 млрд. Євро замінив також німецьку марку, яку донедавна часто використовували емітенти єврооблігацій. Іншими важливими валютами деномінації єврооблігацій є фунт стерлінгів та швейцарський франк.

Більшість єврооблігацій є облігаціями на пред’явника. Такі облігації відрізняються від іменних тим, що останні передбачають прив’язку імені власника до серійного номера облігації, і вона може бути передана третій особі лише через