Процент, який сплачується на єврооблігації, як правило, звільняється від оподаткування. Умови облігаційної угоди передбачають, що в разі введення країною податку на процентні платежі величина процентного платежу має бути збільшена настільки, щоб після стягнення податку залишилась тією самою, що й до його введення.

Від єврокредитів єврооблігації відрізняються тим, що ті, хто їх придбав, не переймаються фінансовими справами позичальника. Згідно з угодою про єврокредит, позичальник може взяти на себе зобов’язання підтримувати певне співвідношення капіталів та активів. Якщо позичальник бере на себе такі зобов’язання, то він може бути визнаний технічно неплатоспроможним, незалежно від того, продовжує він проводити платежі з кредиту чи ні. У випадку ж з єврооблігаціями інвестор не має ніякого впливу на фінансові операції, які проводить позичальник, тому стан неплатоспроможності настає лише тоді, коли позичальник не платить процент або основну суму.

Єврооблігації випускаються в кілька етапів. Спочатку позичальник після переговорів продає свої облігації групі банків, які здійснюють управління випуском. Ці банки своєю чергою продають облігації іншим банкам – андеррайтерам та продавцям. Банки-андеррайтери та банки-продавці продають облігації дилерам та кінцевим інвесторам. Банки-андеррайтери відрізняються від звичайних продавців тим, що вони зобов’язані викупити облігації за попередньо узгодженою мінімальною ціною, навіть якщо облігації не можуть бути продані на ринку за більш високою ціною. Банки – члени групи управління самі також виступають андеррайтерами та продавцями.

Підсумовуючи все сказане стосовно єврооблігацій, перелічимо особливості й уразливі місця цього ринку:*

Недосконалість його інституційного механізму. Іншими словами, не існує єдиної євробіржі, на якій би здійнювався вторинний обіг єврооблігацій. Частина єврооблігацій має відносно невисоку ліквідність.*

Цей ринок функціонує доволі стихійно, між його елементами немає координації.*

Відсутність єдиної системи інформації про торгівлю єврооблігаціями.*

Нерівномірність строків дії єврооблігацій (10–15 років у середині 70-х років, 5–7 років – наприкінці 70-х і повторне продовження строку дії протягом 80-х).*

Високий ступінь монополізації цього ринку обмеженим колом позичальників та банків – менеджерів випусків єврооблігацій.

Провідними суб’єктами ринку єврооблігацій є транснаціональні корпорації, комерційні банки, міжнародні організації та уряди країн.

Міжнародні ринки облігацій становлять інтерес для українських суб’єктів насамперед як потужне джерело залучення позичкового капіталу. Щоб проілюструвати можливості цих ринків, наведемо таку статистику. За перші одинадцять місяців 1999 р. емітенти випустили єврооблігацій та глобал-облігацій на загальну суму 1,1 трлн дол. США*. Обсяг єврооблігацій, деномінованих у євро, за цей же період досяг позначки у 458 млрд. євро, більш ніж удвоє перевищивши обсяг випусків, деномінованих в екю та інші валюти-попередники євро (німецька марка тощо) в 1998 р. Навіть у кризовий період 1998 р. обсяг янкі-облігацій склав 85 млрд. дол. США, а обсяг випуску іноземних облігацій, деномінованих у швейцарських франках, – 36 млрд. швейцарських франків.

Отже, міжнародні ринки облігацій – надзвичайно потужне потенційне джерело мобілізації позичкового капіталу. Й Україна, щоправда, поки що лише в особі уряду, вже скористалася послугами цих ринків. Перша українська глобал-облігація на суму 450 млн. дол. США була випущена на японському ринку через інвестиційний банк «Номура Інтернешнл».

у 1997–1999 рр. уряд України входив у десятку найбільших позичальників на міжнародних ринках облігацій серед емітентів з країн Центральної та Східної Європи (табл. 3).

Отже, на сьогодні Україна найактивніше взаємодіє з міжнародними ринками позичкового капіталу, а саме з його облігаційним сегментом. Міжнародні ринки облігацій невпинно еволюціонують, і для того, щоб ефективно їх використовувати, необхідно враховувати сучасні тенденції розвитку цих ринків. «Креді Свіс Фьорст Бостон», дослідивши міжнародні ринки позичкового капіталу, виділив такі новітні явища, які мали місце протягом останніх кількох років:

1. Подальша «глобалізація» міжнародних ринків облігацій. Ідеться про те, що розміщення як іноземних облігацій, так і єврооблігацій дедалі більше набирає міжнародного характеру. Наприклад, випуск янкі-облігацій або єврооблігацій, деномінованих у доларах США, розподіляється між значною кількістю міжнародних інституційних інвесторів, на відміну від усталеної практики викупу таких випусків переважно американськими інституційними інвесторами.

2. Впровадження євро привело до цілої низки змін у традиційній структурі європейських облігаційних ринків, а також до стрімкого зростання обсягів випуску облігацій, деномінованих у цій валюті. Наприклад, за перші одинадцять місяців 1999 р. обсяг облігацій, деномінованих у євро, збільшився порівняно з 1998 р. майже вдвоє, з 223 млрд. євро до 458 млрд. (у 1998 р. враховано всі облігації, деноміновані в екю, а також у валютах – попередниках євро). Європейські облігаційні ринки стали набагато більш транспарентними і відкритими для міжнародної конкуренції. Євро заявив про себе як про валюту, котра невдовзі зможе конкурувати з доларом США як валюта міжнародних запозичень.

3. Збільшення ступеня диверсифікації кредитних портфелів міжнародних інституційних інвесторів. Міжнародні інституційні інвестори, які працюють на облігаційних ринках, дедалі активніше переглядають свої інвестиційні портфелі з метою посилення їхньої диверсифікації. Вони спрямовують більший відсоток коштів, якими управляють, на інвестиції в більш ризиковані класи облігацій, котрі, відповідно, мають вищий рівень дохідності.

4. Постійний пошук шляхів поліпшення ліквідності єврооблігаційних ринків. Цей процес дістав відображення у значній популярності серед інвесторів великих (так званих джамбо) випусків єврооблігацій обсягом в один мільярд доларів США та більше. Широке коло інвесторів, які беруть участь у розміщенні цих випусків, забезпечує достатню кількість покупців і продавців таких облігаційних траншів.

Окрім цього, біржі та інвестиційні банки працюють далі над створенням інституційних механізмів, які б сприяли збільшенню