5. Розвиток ринку пфандбріф (Pfandbrief). Пфандбріф являють собою облігації, випущені банками під заставу пулу приватних іпотечних кредитів. Уперше вони були випущені у Пруссії понад 200 років тому, але набрали міжнародного характеру лише нещодавно, коли почали випускатися у формі єврооблігацій. Протягом першої половини 1999 р. пфандбріф склали 18 % загального випуску облігацій, деномінованих у євро. Варто підкреслити, що інструменти, подібні до німецьких пфандбріф, використовуються в більшості країн Європейського Союзу.

6. Значне зростання європейського ринку облігацій з високим доходом (high yield bonds) протягом 1998–1999 рр.

Високодохідні міжнародні облігації з європейським елементом уперше з’явилися в 90-х роках XX ст. Однак реального розвитку європейський ринок облігацій з високою дохідністю досяг наприкінці 90-х. 1999-й був щодо цього роком надзвичайно високої активності.

Протягом 1999 р. на цьому сегменті єврооблігаційного ринку було залучено коштів на загальну суму 16,6 млрд. дол. СІЛА, а загальний обсяг випуску високодохідних міжнародних облігацій з європейським елементом досяг наприкінці 1999 р. 40 млрд. американських доларів. Дві третини всього європейського ринку з високою дохідністю становили боргові зобов’язання корпоративних емітентів, які працюють у галузі телекомунікації та електронних засобів масової інформації. Темпи зростання ринку «хай-їлд»-облігацій дещо уповільнилися у 2000 р. у зв’язку з різким зменшенням інтересу інвесторів до фінансових інструментів компаній, які працюють у галузі телекомунікації.

Незважаючи на сповільнення темпів зростання у 2000 р., європейський ринок облігацій з високим доходом, на думку автора, розвиватиметься досить швидкими темпами й надалі, оскільки створення цього ринку заповни Передусім, ключовим є той факт, що Україна все-таки дебютувала на цих ринках. Український уряд нагромадив унікальний досвід співпраці з міжнародними ринками позичкового капіталу та з інвесторами, які на них працюють (згадаймо українське прислів’я: «за одного битого двох небитих дають»). На нашу думку, реструктуризація українських єврооблігацій була набагато справедливішою і «прозорішою» для інвесторів, ніж російський варіант. Останній її етап, який завершився навесні 2000 р., становив безсумнівний, хоча й відносний, успіх українського уряду.

Крім того, випуски єврооблігацій і наступна їх реструктуризація дали урядові змогу залучити, зекономити чи вивільнити суми, порівнянні з програмами фінансування міжнародних фінансових інституцій. Отже, головної мети співпраці з міжнародними ринками позичкового капіталу було досягнуто: на певних етапах вони виконали функцію надання коштів для потреб української економіки.

Незважаючи на численні реструктуризації, ці ринки не закриті назавжди для українських суб’єктів. Магічним ключем, яким можна відкрити ці ринки, є кардинальне поліпшення макроекономічної кон’юнктури в самій Україні.

У даній главі ми окреслили головні напрями взаємодії України зі світовими фінансовими ринками. Така взаємодія на сьогодні має обмежений характер. Головною причиною відносно низького рівня інтеграції України в міжнародні фінансові потоки, на нашу думку, є насамперед слабкість національної економіки.

Міжнародні ринки капіталів можуть і мають стати важливим джерелом фінансових ресурсів для українських суб’єктів різних рівнів. Проте ці ринки самі по собі спроможні відіграти лише допоміжну роль у процесі досягнення і забезпечення сталого економічного зростання. Зовнішні позики можуть виконати функцію тимчасового «знеболюючого препарату», але вони не здатні замінити процес реструктуризації та впорядкування національної економіки. Проте як тільки у цьому процесі буде досягнуто перших серйозних успіхів, міжнародні ринки капіталів можуть стати своєрідним тонізуючим засобом, який дасть змогу закріпити і посилити позитивні тенденції в українській економіці.

Україна вже одного разу, у 1997 р., мала, на наш погляд, цілком сприятливу ситуацію для залучення іноземних приватних капіталів. Проте через цілу низку факторів, здебільшого суб’єктивних, ми не скористалися нагодою для повноцінного виходу на міжнародні фінансові ринки. Ринок ОВДП став спекулятивним сурогатом зовнішніх позик, а дебютні міжнародні облігації, випущені на суму 450 млн. дол. США в серпні 1997 р., були дуже незначними порівняно з тим, що залучали на той момент російські позичальники.

Закріплення позитивних тенденцій в економіці України в поєднанні зі сприятливою зовнішньою кон’юнктурою може створити ситуацію, коли міжнародні ринки капіталів трохи відкриються для українських суб’єктів. До такої ситуації треба бути готовими, щоб знову не пропустити сприятливий момент. Крім того, роблячи висновки з помилок 1997–1998 рр., важливо знати міру щодо використання зовнішніх фінансових ринків і не «нахапатися» надмірної кількості міжнародних зобов’язань, за які потім не можна буде розплатитись.

Стосовно спрямування потоків іноземного капіталу в Україну, то, на нашу думку, першими в країну мають надійти прямі інвестиції. Саме стратегічним інвесторам належатиме важлива роль у процесі реструктуризації української економіки та формуванні стійкого фундаменту для зовнішніх портфельних інвестицій.

Серед усіх сегментів світових фінансових ринків Україна сьогодні найповніше представлена на міжнародному облігаційному сегменті. Щодо міжнародних ринків акцій, українські компанії присутні поки що на найнижчому сегменті структури депозитарних розписок. Випуск депозитарних розписок так званих другого і третього рівнів сигналізував би про певну зрілість українського фондового ринку та представлених на ньому емітентів. Хочеться вірити, що це справа найближчих років.

Таким чином, Україна в 1997–2000 рр. зробила перші кроки на міжнародних фінансових ринках. їх важко назвати успішними. Але рух на цьому шляху має тривати. Адже міжнародні ринки капіталу є надзвичайно потужним джерелом залучення коштів, яких так потребує українська економіка. Зробивши правильні висновки з попередніх невдач, Україна може й зобов’язана ефективніше скористатися цими ринками в майбутньому.

Держаний борг є негативним явищем,