Об’єктами світового ринку технологій є результати інтелектуальної праці в уречевленій (устаткування, агрегати, інструменти, технологічні лінії тощо) та неуречевленій (різного роду технічна документація, знання, досвід тощо) формах. Однак не кожна технологія є товаром, так само як не кожний товар є технологією. Технологія стає товаром лише за певних умов. Слід зауважити, що запатентовані інновації, за оцінками фахівців, використовуються у світі ледве на 3-5%. А в процесі проходження ідеї на шляху свого перетворення на товар відсівівання зазнає ще більших коригувань. З інноваційних товарів, в яких втілено нові ідеї, ринок вибраковує понад 95%.

3. Форми передачі технологій.

Форми передачі технологій на некомерційній основі такі:–

великі інформаційні масиви спеціальної літератури, комп’ютерні бази даних, патенти, довідники тощо;–

конференції, виставки, симпозіуми, семінари;–

навчання, стажування, практика студентів, вчених та фахівців, які відбуваються на паритетних засадах університетами, приватними фірмами, організаціями тощо;–

перехресне ліцензування на паритетних засадах;–

міграція науковців та фахівців (в тому числі міжнародна, зовнішня – так званий «відтік умів», та внутрішня – з наукових шкіл в комерційні структури і навпаки), заснування нових невеликих високотехнологічних фірм венчурного типу фахівцями з наукових установ, університетів та корпорацій, створення зарубіжних маркетингових та дослідних підрозділів великими корпораціями тощо.

Основний потік передачі технологій в некомерційній формі припадає на некомерційну, непатентоспроможну інформацію – фундаментальні дослідження, ділові ігри, наукові відкриття та незапатентовані винаходи. Крім офіційної, в останні роки набула великого поширення нелегальна передача технологій у формі промислового шпіонажу та технологічного піратства.

Форми комерційної передачі технологій такі:–

продаж технологій у матеріалізованому (уречевленому) вигляді;–

прямі інвестиції та супровідне будівництво, реконструкція, модернізація підприємств, фірм, окремих виробництв;–

портфельні інвестиції, в тому числі спільні підприємства, якщо вони супроводжуються потоком інвестиційних товарів, а також лізингом;–

продаж патентів;–

продаж ліцензій на всі види запатентованої промислової власності, крім товарних знаків, знаків обслуговування тощо;–

продаж ліцензій на незапатентовані види промислової власності (ноу-хау, промислові і виробничі секрети, технологічний досвід, супровідні документи, що супроводжують товари, інструкції, креслення, схеми, специфікації, технологічні карти), а також навчання фахівців, консультаційний супровід, експертизи тощо;–

спільне проведення досліджень і розробок, науково-виробнича кооперація;–

інжиніринг, реінжиніринг тощо.

Майже весь обсяг трансферу технологій у комерційній формі оформлюється чи супроводжується ліцензійним договором, в якому, крім запатентованої інформації, може фігурувати перелік інших умов та вимог, обов’язкових до виконання сторонами.

Поширене сьогодні в Україні розуміння «впровадження» не можна вважати правильним в ринкових умовах технологічного обміну, тому що технологія може бути товаром і без впровадження. Наприклад, патент, дослідний або промисловий зразок можуть мати попит та продаватися.

У практиці технологічного обміну майже неможливо виділити об’єкт в чистому вигляді. Наприклад, постачання певного устаткування завжди супроводжується передачею пакетів супровідної документації, іноді ліцензій. Окрім того, фірма-постачальник виконує монтаж, налагодження, пуск устаткування, навчання персоналу, передаючи разом з цим свої ноу-хау. Іншими словами, технологічний трансфер має місце тоді, коли сторона, що купує товар, розглядає технологію як новизну, що дозволяє покращити конкурентоспроможність та збільшити прибуток. Звідси випливає низка можливостей та загроз, які є суттєвими з погляду повноправної участі України в міжнародному технологічному обміні. По-перше, нова для України технологія може виявитися (і як правило – виявляється) застарілою для розвинених країн, оскільки численні технології, що використовуються в Україні, як правило, не належать до товару через свою технологічну застарілість. По-друге, технології, що використовуються українськими підприємствами, як правило, потребують доопрацювання та адаптації до місцевих умов господарювання. Тому вкрай необхідним є юридичне оформлення прав просування українських технологій на світовий ринок, в першу чергу їх патентний захист та сертифікація. Провідну роль у здійсненні цих процесів відіграє маркетинг готових чи потенційних технологій та ринків.

З проблемами розвитку міжнародних науково-технічного та інноваційного ринків тісно пов’язаний розвиток і впровадження у сфери життєдіяльності суспільства та держави сучасних інформаційних технологій, розгортання на їх основі локальних і глобальних інформаційних систем, призначених для прискорення обміну інформацією та доступу до різноманітних інформаційних ресурсів. Розглядаючи рівень розвитку інформаційних технологій і телекомунікацій як один з критеріїв рівня розвитку держави та інструмент інтенсифікації всіх процесів у суспільстві, Україна, як і будь-яка інша країна, зацікавлена у розвитку інформаційної інфраструктури, в тому числі й шляхом використання у всіх сферах господарської діяльності можливостей, що надаються глобальними мережами передачі даних.

Інтернет являє собою надзвичайно привабливий засіб комунікації, що може пояснити його безпрецедентний розвиток. Новітні засоби зв’язку дозволили об’єднати розрізнені комунікаційні системи в глобальну мережу, завдяки чому люди отримали можливість обмінюватися інформацією в межах всієї планети незалежно від кордонів і відстаней. Саме Інтернет є однією з ознак переходу суспільства від індустріальної стадії розвитку до інформаційної.

Його стан та світові тенденції розвитку мережі визначаються економічно розвинутими країнами світу, в яких ефективно функціонує ринкова економіка, що забезпечує постійне зростання інформаційних потреб і платоспроможного попиту на інформаційні продукти та послуги і де існує потужний середній клас, який є основним споживачем інформаційних послуг. Ці країни мають у своєму розпорядженні значні вільні ресурси для підтримки процесів інформатизації і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури.

Одне з ключових питань цивілізаційної перспективи України становить обґрунтована й послідовна орієнтація країни на залучення до процесів техноглобалізму. Це планетарний тренд інтернаціоналізації створення й освоєння, виробничого й комерційного використання, трансферу (передання) й дифузії (розповсюдження) інновацій та технологій. При цьому інновації розглядаються як дискретні нововведення, що набули ринкового життєвого