Транснаціональна комерціалізація інновацій і технологій опосередковується світовим ринком технологій, тобто сукупністю міжнародних ринкових відносин його суб’єктів із приводу прибуткового використання прав власності на його об’єкти – технології продуктів, процесів та управління.

Складовими світового ринку технологій є міжнародні ринки технологій, суттєві ознаки яких становлять переважна «географія» руху та/чи номенклатура інтелектуальної (промислової – за західною термінологією) власності. Для України, як буде показано далі, таким міжнародним ринком є європейський, точніше східноєвропейський, ринок, а номенклатурний портфель охоплює головним чином некомерціалізовані інновації, а не саме об’єкти-технології чи їхні продукти-носії.

Об’єкти (технології) світового та міжнародних ринків технологій можуть набирати як товарного, так і нетоварного вигляду. Іншими словами, рух технологій здійснюється у двох формах: комерційній (ринковій) і некомерційній (позаринковій).

Основне місце в комерційному трансфері технологій належить опосередкованій торговельними угодами й контрактами купівлі-продажу уречевлених технологій (засобів виробництва і предметів споживання), які є об’єктами світового ринку товарів (послуг).

Товари класифікуються згідно з розробленим ЮНКТАД рівнем технологічної місткості торгівлі (ТМТ) – часткою витрат на дослідження та розробки в обсязі їх виробництва й торгівлі. Так, у країнах ОЕСР високотехно-логічномісткими вважаються аерокосмічне устаткування (22,7 %). комп’ютери (17,5 %), електроніка (10.4 %), ліки (8,7 %) тощо; середньотехнологічномі-сткими – автомобілі (2.7 %), хімікати (2.3 %), різна промислова продукція (від 1,6 % до 1,8 %) і т. д.; низькотехнологічномісткими – будівельні матеріали (0,9 %), продукти харчування (0,8 %), судна (0,6 %), чорні метали (0,6 %), текстиль, одяг, взуття (0,2 %). Загалом середній коефіцієнт ТМТ для першої групи товарів становить 11,4 %, другої – 1,7 %, третьої – 0.5 %.’

Існують і інші – якісні критерії віднесення продукції до високотехнологічної (наукомісткої): частка зайнятих в НДДКР (не менш ніж 2,5 % загальної чисельності зайнятих), досягнення світового рівня якості продукції, висока експортна квота, використання високих (Hi-Tech) технологій тощо.

В зовнішньоторговельному балансі України у 2000 р. на поставки машин та устаткування припадало 9,3 % експорту (з них механічних – 6.0 % та електричних – 3,3 %)2. В експортних квотах розвинутих та нових індустріальних країн ця доля вища, як мінімум, на порядок. Поодинокими, хоча й масштабними, виглядають «високотехнологічні прориви» України, такі як чотиристоронній космічний проект «Морський старт», виробництво й поставки до Пакистану новітніх танків, спільний з Іраном комплексний інжиніринг проекту літакобудування.

На світовому ринку технологій у його «чистому вигляді» відбувається комерційний трансфер неуречевлених об’єктів (технологій), який формує основу сучасних міжнародних науково-технічних відносин. Такі об’єкти (технології) представлені результатами інтелектуальної, тобто невиробничої, діяльності і є нематеріальними за своєю суттю носіями технологій продуктів, процесів і управління.

Класифікувати їх через внутрішню цілісність можливо лише умовно на:*

позаринкові: інформаційні масиви друкованої спеціальної періодики, довідників, підручників, науково-технічних видань; знання, досвід і навички, що набуваються у процесі досліджень і передаються при навчанні, стажуванні, перепідготовці кадрів, а також на дискусійних форумах, виставках, при обміні й міграції вчених і спеціалістів, при здійсненні програм міжнародного технічного сприяння тощо;*

потенційно ринкові: патенти, ноу-хау, науково-технічна документація, копірайт, управлінський консалтинг тощо. Згідно з усталеною статистикою, можливість ринкового використання цих об’єктів дуже невелика: з усієї кількості новацій, що патентуються у світі, використовується не більш ніж 3–5 %, відсів ідей на стадії їхньої реалізації в продукт чи процес сягає 99 зі 100, а з кожних 100 нових товарів ринок частково чи цілком відкидає до 90! Але навіть в умовах такої жорсткої селекції новацій технологічний розвиток суспільства динамізує – настільки невичерпним є потенціал інтелекту;*

ринкові: патентні й безпатентні ліцензії, лізинг, копірайт, франчайзинг, спільні підприємства, численні наукомісткі послуги у сферах виробництва, обігу та управління тощо.

Науково-технологічному потенціалові України донині притаманне переважне «виробництво» позаринкових, частково – потенційно ринкових і дуже слабкою мірою, з огляду на вимоги міжнародного технологічного обміну. – ринкових об’єктів промислової власності. Проблемною для наукомісткого експортного орієнтування вітчизняної економіки є і еволюція ринкових факторів конкурентоспроможності інновацій та технологій.

Щодо технологій продуктів, то протягом останніх десятиріч у світі простежується послідовний перехід від примату ціни до якості продукції, далі – до її новітності та сервісу, нарешті – до міжнародної винятковості та після-експлуатаційної утилізації товарів.

У розвитку технологій процесів провідною тенденцією є стимульована державами відмова від затратних техногенних процесів на користь ресурсо-. енерго- та природоощадних технологій на базі інтернаціоналізації їх розробки і впровадження.

Технології управління вдосконалюються в напрямі гуманізації суспільної організації управління, підвищення соціальних та екологічних стандартів життя, зокрема шляхом дифузії цих технологій у країни периферії світу.

Зрозуміло, і це об’єктивно, що на практиці абсолютно нові технології трапляються рідко. Як правило, новації синтезують тією чи іншою мірою традиційні елементи виробництва, організації, управління з набутими знаннями, є симбіозом стандартних та інноваційних процесів. Вони можуть також у новий спосіб поєднувати усталені процедури, в тому числі у формі технологічного обміну.

До сучасних форм міжнародного комерційного трансферу технологій належать угоди: ліцензійні (найрепрезентативніша форма), патентні, з приводу передання ноу-хау, лізингу, копірайту, франчайзингу, створення зарубіжних філіалів ТНК і спільних підприємств, надання наукомістких послуг у сферах виробництва, обігу та управління (інжиніринг, консалтинг, інформінг, менеджмент, підготовка персоналу тощо), а також міжнародне науково-технічне співробітництво (кооперація, замовні роботи). На практиці зазначені форми трансферу технологій доповнюють одна одну, особливо в масштабних проектах, у міждержавних угодах про промислово-інвестиційне співробітництво, науково-технічну та виробничу кооперацію тощо.

В Україні реалізація і наповнення вітчизняною науково-технічною продукцією цих форм міжнародного технологічного трансферу