З моменту прибуття мігрантів в іншу країну починається процес їх облаштування в новому для них суспільстві і державі. Він має ряд етапів. Процес входження в нове суспільство включає правові, політичні, культурні, організаційні, психологічні і багато інших аспектів. Початковий етап даного процесу називається адаптацією. Адаптацію розглядають як складний, багатогранний і багатосторонній процес знайомства, звикання і пристосування мігрантів до нових умов життя. Цілісний процес адаптації розпадається на політичну, економіко-господарську, соціально-організаційну, розселенсько-територіальну, трудову, етнічну, культурну, інформаційну, освітню, релігійну, психологічну адаптації, адаптацію молоді, адаптацію жінок. Іммігрантам необхідні практично всі названі види адаптації. Залежно від соціально-економічного і політичного стану держави процес проживання мігрантів у новому для них суспільстві в остаточному підсумку може призвести до асиміляції, до сегрегації чи до інтеграції.

Під асиміляцією розуміють добровільне розчинення чи насильницьке поглинання етнічності, культури, цінностей, мови, традицій, вірувань певної етнічної групи і заміна цих якостей якостями іншої етнічної групи.

Сегрегацією називають ізольоване духовно-культурне існування етнічних груп в одному суспільстві. Ці групи обмежують будь-які контакти, організують окремі для кожної групи освітні системи, не допускають міжетнічних шлюбів.

Інтеграція – тип єднального суспільного співіснування, конструктивного співробітництва соціальних, регіональних, етнічних, культурних, мовних, релігійних груп, коли вони зберігають якісну ідентичність, тотожність і само бутність; кожна з груп визнає право на існування всіх інших, виявляє до них терпимість, і в той же час вони мають загальні, об’єднавчі соціально-політичні цілі, суспільні інтереси, інститути, цінності, символи і засновану на цьому спільну ідентичність.

Україна стала не тільки активним постачальником робочої сили за кордон, але й країною, що приймає мігрантів з різних причин і міркувань. Адаптація мігрантів в Україні відбувається у певній суспільній атмосфері, на певному рівні осмислення цих проблем громадською свідомістю. За ступенем усвідомленості міграційні проблеми утворюють таку ієрархію:–

проблеми екологічних мігрантів (переважно «чорнобильців»);–

проблеми насильно переміщених осіб;–

проблеми біженців, переміщених за межі інших країн СНД (з Нагірного Карабаху, Вірменії, Азербайджану, Грузії, Південної Осетії, Чечні, Таджикистану, Наддністрянщини);–

проблеми мігрантів з далекого зарубіжжя.

Місце кожної з проблем в ієрархії відповідає її масштабності. На першому місці знаходиться чорнобильська проблема, у тому числі за кількістю породжених нею екологічних мігрантів, число яких сягнуло понад 500 тис. осіб. На другому місці – проблема облаштованості осіб, раніше депортованих за етнічною ознакою. У цілому вона охоплює майже таку ж кількість людей. На третьому місці – проблема так званих вимушених переселенців. Точних даних про кількість осіб, які належать до даної категорії, немає. Четверта категорія – мігранти з далекого зарубіжжя – найменша за чисельністю, яка має тенденцію прискореного зростання. Особливе занепокоєння викликає зростання чисельності незаконних транзитних мігрантів, що нерідко перетворюються в постійних.

Чорнобильську проблему усвідомлено суспільством і взаконено державою у вигляді відповідних законів і державних програм, а також засобів, що передбачаються у державному бюджеті, для її вирішення. Проблема насильно переміщених поступово знаходить ознаки «взаконеності». Підготовлено Програму першочергових заходів для розселення й облаштованості раніше депортованих кримських татар і осіб інших національностей, що повернулися і проживають у Криму. З проблемою осіб, що недобровільно переміщаються, українське суспільство теж вже ознайомлене. Однак ставлення державних органів до цієї проблеми має нецілісний, ситуативний характер. Це скоріше реакція на якісь конкретні події, ніж наявність чіткої позиції, продуманої стратегії стосовно вирішення даних проблем, що мають довгостроковий характер і будуть у різних аспектах з’являтися перед Україною. Так, держава відгукнулася на появу в Україні 60 тис. біженців з Наддністрянщини, вона від реагувала на появу осіб, що рятуються від війни в Чечні; кримський уряд прийняв рішення з приводу недобровільно переміщених осіб з Абхазії. На периферії громадської уваги і державних органів знаходиться проблема мігрантів з далекого зарубіжжя, що опинилися з різних причин в Україні. Дана тема подається тільки як проблема, що несе загрозу.

У цілому по Україні ставлення до зовнішніх мігрантів можна охарактеризувати як толерантне й індиферентне. В Україні є три помітних регіони, що активно приймають мігрантів: Донбас, Південь України (Херсонська, Миколаївська, Одеська області) і Крим. У Донбас прибувають головним чином різні категорії мігрантів із країн СНД -біженці із зон воєнних дій (Нагорний Карабах, Азербайджан, Вірменія, Грузія, Чечня, інші регіони Північного Кавказу), а також турки-месхетинці. Південь України прийняв переселенців з Вірменії й Азербайджану, біженців з Наддністрянщини, етнічних німців з Таджикистану, Киргизстану, Казахстану. Серед них – особи, що об’єктивно мають право претендувати на роль біженців і осіб, які недобровільно переміщаються, особи, що належать до населення, раніше депортованого за національною ознакою, особи, переміщені за межі країни. У Крим репатріюються головним чином раніше насильно депортовані кримські татари, а також вірмени, болгари, греки й німці.

Міграційні і постміграційні процеси в Україні ускладнені тим, що державні органи не мають тривалого досвіду роботи із зовнішніми мігрантами; немає завершеного законодавства в цій галузі, а чинне законодавство не узгоджене із законодавством інших країн СНД (звідки йде основний потік зовнішньої міграції); досі не створено самостійну міграційну службу; вирішення поточних проблем біженців, депортованих, інших видів мігрантів в Україні іноді породжує обурення корінного населення; накладення проблем екологічних мігрантів і раніше депортованих осіб не дає змогу віднайти пріоритети їх вирішення; не сформовано систему неурядових організацій, метою яких є допомога біженцям і мігрантам.

Неврегульованим є ще одне питання: Конституція України передбачає, що Україна може надавати