крім негативних наслідків, обіцяє і певні економічні вигоди. По-перше, еміграція може знизити рівень безробіття і пом’якшити соціальну напруженість у суспільстві. По-друге, в умовах бідного товарного ринку нашим співвітчизникам, які працюють за кордоном, надається можливість підвищувати свій життєвий рівень за рахунок ресурсів країни перебування. По-третє, Україна отримає можливість поповнення свого валютного фонду за рахунок трансферних переказів частини доходів працівників-емігрантів на батьківщину. По-четверте, відповідно до розроблених МОП рекомендацій Україна матиме право на компенсацію за підготовку робочої сили від країн-користувачів її трудових ресурсів. Позитивним моментом є також те, що робота за кордоном сприятиме професійному й культурному зростанню трудових мігрантів.
За даними вибіркового опитування, 44,5 % опитаних хочуть виїхати за кордон на роботу, а 10.5 % із них – на постійне проживання. Якщо екстраполювати ці показники на працездатну частину населення, то це 12,3 млн. осіб із 28 млн. громадян України. Дуже високим є цей показник серед молоді до ЗО років (ЗО %). Занепокоює той факт, що наміри емігрувати в інші країни на постійне чи тимчасове проживання плекають найбільш освічені, ділові та заповзятливі люди, які могли б принести користь своїй державі за створення для них належних умов.
Якщо раніше основним мотивом еміграції був етнічний фактор, то останнім часом на перший план висувається економічний. Після зняття штучних обмежень на шляху возз’єднання сімей кількість емігрантів з України зростала дуже швидко. В основному це були євреї, німці, угорці, греки. В 1987 р. дозвіл на виїзд за кордон на постійне проживання отримало 6,8 тис. громадян України, в 1988 р. – вже 17,7 тис, у 1989 р. – 50 тис. у 1990 р. 495,4 тис. Щоправда, в 1991 р. цей показник знизився до 50 тис. осіб1. Стабілізація і навіть скорочення чисельності тих, хто виїжджає за кордон на постійне проживання, пояснюється двома причинами. По-перше, певним вичерпанням ресурсів етнічної міграції, по-друге – проведенням жорсткішої імміграційної політики країнами-реципієнтами. До речі, із 95,4 тис. що залишили Україну в 1990 р., 92 % виїхало в Ізраїль. Серед інших країн–об’єктів еміграції фігурували США, ФРН, Угорщина.
Наприкінці 80-х та на початку 90-х років значного поширення набули поїздки за кордон з метою заробітку шляхом дрібної торгівлі або тимчасового працевлаштування, ставши засобом виживання багатьох сімей у складних умовах перехідного періоду.
Характер і структура міграційних процесів. Для сучасних зовнішніх міграцій населення України характерною є зміна як спрямованості, так і інтенсивності міграційних потоків. Щодо кількісних параметрів трудової міграції даних офіційної статистики немає. За матеріалами преси та оцінками експертів, за кордоном сьогодні працює від 1 до 3 млн. українських громадян. Систематично збільшується чисельність громадян України, котрі виїжджають на сезонні роботи або здійснюють ділові поїздки за кордон. За деякими даними, тільки з Львівської, Закарпатської. Івано-Франківської та Чернівецької областей на тимчасові роботи за кордон щорічно виїздить близько 700 тис. осіб, а загалом цей процес охоплює від 5 до 7 млн. громадян України4.
Значна частина трудових мігрантів із України працює за кордоном нелегально. За деякими оцінками, спробу працевлаштування за кордоном під час поїздки за приватним запрошенням робить половина з тих. хто отримує дозвіл на виїзд. їх, по суті, можна віднести до категорії напівлегальних іммігрантів, оскільки вони все ж таки мають право на в’їзд у ту чи іншу країну. Для отримання німецької візи, наприклад, необхідні такі підстави: туристична поїздка, запрошення з боку державної організації, фірми чи приватної особи. Але в будь-якому випадку віза не дає права на роботу, навіть тимчасову. Виняток робиться для тих, кого німці самі запрошують на роботу, але таких небагато. Якщо виявляється, що іноземець працевлаштувався нелегально, з нього стягується штраф на суму до 1000 марок, його висилають із країни і вносять у «чорні списки», повторно йому візу не дадуть. Що стосується роботодавця, то він ризикує потрапити в тюрму на строк від 6 міс. до 3,5 років і сплатити штраф розміром у 100 000 марок.
Сучасна еміграція з України – це п’ята у вітчизняній історії хвиля масового виїзду різних категорій населення в пошуках засобів існування за кордон на постійне чи тимчасове проживання. У 80-ті роки, крім етнічних емігрантів, за межі України виїжджали переважно представники творчої інтелігенції – вчені, музиканти, артисти, художники. На початку 90-х років обсяги еміграції зростали за рахунок високоосвічених та кваліфікованих фахівців зі знанням іноземних мов та комп’ютерної техніки. Паралельно з цим розширилась і географія виїзду: якщо раніше це були 2–3 найрозвинутіші країни, то тепер наші співвітчизники працюють по всьому світові.
Нині для міграційних процесів в Україні характерною є тенденція до інтелектуалізації складу еміграції. Ця тенденція зберігатиметься до подолання економічної кризи, оскільки за її умов значна частка висококваліфікованих фахівців не знаходить належного застосування для своїх знань та кваліфікації на батьківщині.
Після 1994 р. в еміграційне русло включилися й представники менш кваліфікованих видів праці: будівельники, водії, автомеханіки, слюсарі, офіціанти, домогосподарки. Відтік кадрів за кордон набуває дедалі більших масштабів, українські фахівці займають все нові «ніші» на міжнародному ринку праці.
Упродовж 1994–1998 рр. найбільше вихідців з України, за даними Держкомстату, прийняли Росія (798.0 тис). Ізраїль (101,6 тис), США (69.0 тис), Німеччина (49,7 тис.)5.
У травні 1996 р. в Україні була введена державна статистична звітність про чисельність та склад громадян України, які тимчасово працюють за кордоном. Зібраний офіційний матеріал дає певне уявлення про кількісний та якісний