Падіння асигнувань на розвиток науки призвело до згортання багатьох науково-дослідних програм, падіння престижності наукової роботи, швидкого та некерованого скорочення чисельності наукових кадрів, зниження рівня матеріального стимулювання науковців.

Середньомісячна номінальна заробітна плата на одного працівника в галузі «Наука та наукове обслуговування» в 1999 р. дорівнювала 218,91 грн. Це становило 123,3 % середньомісячної номінальної заробітної плати в Україні (177,52 грн.), але 98,8 % середньомісячної номінальної заробітної плати в українській промисловості. За одну відпрацьовану годину зайнятий у галузі «Наука та наукове обслуговування» отримував у середньому 1,86 грн.(в економіці загалом – 1,38 грн., у промисловості – 1,96 грн). Низька заробітна плата в галузі поєднувалася з незначною диференціацією заробітної плати. Так, більш як 1/5 працівників галузі у грудні 1999 р. нараховувалося до 105 грн.заробітної плати. Майже 30% працівників заробітну плату нараховано в межах 105–195 грн. 1/5 – від 195 до 300 грн. Лише 9,0 % працівників у грудні отримали заробітну плату від 500 до понад 1000 грн.

Розрив у заробітній платі українського і. наприклад, американського спеціаліста однакової кваліфікації вимірюється десятками й сотнями разів. Запрошені в Японію українські вчені-фізики отримують 6,5 тис. дол. на місяць. Еміграція українських інтелектуалів підриває науковий потенціал країни: адже варто науковому закладу втратити лише 2–3 «генераторів ідей», як розпадається робота цілих творчих колективів, а іноді й інститутів.

Другий шлях – використання нашого наукового потенціалу зарубіжними інститутами і корпораціями в Україні. В останні роки у зв’язку зі зниженням попиту вітчизняної виробничої сфери на науково-технічну продукцію спостерігається поступове збільшення питомої ваги робіт, виконаних на замовлення зарубіжних фірм: у 1999 р. вона становила 21 % проти 17,7 % у 1998 р. та 11 % – у 1995 р. Таким чином, НДДКР України стають фактором інноваційного прогресу в інших державах.

Який можна запропонувати механізм стримання «відпливу умів»? Насамперед слід підвищити ефективність науки й освіти. Враховуючи складність ситуації, мабуть, є сенс тимчасово відмовитися від частини програм і зосередити зусилля і кошти на виконанні окремих досліджень, що можуть дати кінцевий результат у вигляді сучасних технологій, конкурентоспроможних товарів; скоротити кількість вищих навчальних закладів, які не мають достатньої наукової бази і викладацьких кадрів, а зекономлений фонд заробітної плати використати на підвищення зарплати викладачів.

Вагомою противагою «відпливу умів» може стати використання грантової системи. До речі, американська наука багато в чому базується на грантах, іншими словами, на коштах, які виділяються приватною фірмою-замовником на строго визначені дослідження.

Ще один напрям вирішення даної проблеми – здійснення системи заходів щодо тих учених і спеціалістів, які здобули міжнародне визнання. – аж до створення для них нових лабораторій і навіть інститутів.

В цілому на сьогодні важливо запобігти стихійному «відпливу умів», акцентувати увагу на регулюванні інтелектуального обміну, упередженні нелегальної міграції, захисті українських працівників за кордоном.

Останнім часом у зв’язку з розширенням зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі, появою нових видів діяльності, послуг, товарів, створенням спільних підприємств, освітніх закладів нового зразка постала необхідність залучення в Україну іноземних фахівців рідкісних професій, яких немає на українському ринку праці. Йдеться, наприклад, про висококваліфікованих перекладачів східних мов, менеджерів зовнішньоекономічних зв’язків, інженерів нових технологічних ліній, дизайнерів сучасних офісів і т. д. Вони потрібні хоча б на той час, поки йде підготовка власних фахівців, яких іноземці й можуть

готувати.

Окремо слід зазначити, що в Миколаївській, Херсонській, Запорізькій та деяких інших областях внаслідок переходу багатьох сільськогосподарських підприємств на виробництво нових видів продукції, які раніше не вироблялися в Україні, з’явилася потреба в залученні іноземних фахівців, які б допомогли освоїти технологію та створити посівний фонд у наших господарствах. Крім того, плата за надані в оренду іноземцям землі приносить чималий дохід нашим сільськогосподарським підприємствам, Наприклад, у Миколаївській області протягом 1998 р. у 24 сільськогосподарських підприємствах працювало 200 іноземців, серед них 174 громадянина Узбекистану, 8 – Молдови, 4 – Вірменії, 1 – Таджикистану, 4 – Росії.

У Запорізькій області у 22 колективних сільськогосподарських підприємствах отримали дозволи на працевлаштування 130 іноземних громадян, основна діяльність яких полягала в закупівлі насіння, добрив, паливно-мастильних матеріалів для вирощування та збирання продукції рослинництва на орендованих у колгоспів землях.

Упродовж 1998 р. у сільськогосподарських підприємствах Херсонської області працювали 102 іноземних громадянина, з них 69 – вихідці з Узбекистану.

В деяких областях іноземці працюють відповідно до міжурядових угод, укладених наприкінці 80-х – на початку 90-х років. Наприклад, у Полтавській газонафтовій компанії фахівці з Болгарії і Польщі виконують роботи, пов’язані з будівництвом та експлуатацією газопроводів.

Отже, діяльність іноземних громадян в Україні сприяє збільшенню інвестиційних надходжень в економіку, стимулює розвиток прогресивних видів виробництва, забезпечує створення нових робочих місць,