Послуги. У 1999 р. Україна надавала послуги більш ніж 150 країнам. Загальний обсяг їх експорту становив близько 3,6 млрд. дол. США, скоротившись на 206 млн. дол. США порівняно з 1998 р. Левова частка (85 %) у загальному обсязі експорту послуг належить транспортним послугам. А 60 % з них (1,8 млрд. дол. США) припадає на транзит російських енергоносіїв. Експорт комп’ютерних послуг у 1999 р. дорівнював лише 4 млн. дол. США (0,1 % загального обсягу). На міжнародному ринку технологій Україна майже не представлена – ліцензійні послуги склали тільки 3,9 млн. дол. США. Загалом експорт послуг поки що нагадує вулицю, а точніше, трубу з одностороннім рухом.

Слід зазначити, що на ефективність українського експорту негативно впливають повільна структурна перебудова виробництва, висока собівартість більшості видів експортної продукції, а також нездатність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності забезпечити більш ефективні умови поставок продукції на зовнішні ринки (СІF, СІР, DDР та ін.).

Стримує експортну діяльність наших підприємств поширена практика неповернень податку на додану вартість (ПДВ) суб’єктам господарювання, що експортують продукцію на зовнішні ринки за валюту. Зрозуміло, що в цих умовах експортери згортають поставки продукції на зовнішні ринки, оскільки неповернення ПДВ впливає на фінансовий стан підприємств-експортерів. Найнегативніше це відображається на експорті продукції металургійного комплексу та харчової промисловості – виробництв, які є збитковими чи мають незначний рівень рентабельності.

Крім того, протягом останніх років спостерігався різкий спад ефективності виробництва в усіх без винятку галузях. Особливо прикро, що це мало місце в експортозорієнтованих виробництвах.

Потенціал екстенсивного розвитку експорту майже вичерпаний. Без активної структурної перебудови економіки важко розраховувати на збереження вже досягнутих обсягів експорту, тим більше що сприятлива для українських товарів кон’юнктура 1996–1997 рр. сьогодні змінилася на протилежну.

Нинішні труднощі пояснюються тим, що в цілому структура експорту дісталася Україні в спадок від колишнього СРСР і відображає суперечності, сучасного перехідного періоду. Так, у промисловості частка важких галузей (електроенергетика, паливна промисловість та чорна металургія) збільшилася до 54,5 % у 1997 р. (19,7 % у 1990 р.). За той же період частка машинобудування, легкої та харчової промисловості зменшилася з 62,3 % до 27,5 %. За розрахунками експертів, Україна витрачає на 1 $ ВВП 3,25 кг еквівалента нафти. Для порівняння: у країнах із середнім рівнем доходів цей показник становить 0,6 кг, а в країнах Організації економічного співробітництва й розвитку – 0.27 кг на 1 $ ВВП. Зазначені структурні зміни у промисловості України при зводять до збільшення залежності від імпорту енергоносіїв, і як наслідок – до збитковості виробництва та неплатежів.

Економічний аналіз стану експортної спеціалізації України дає підстави для двох принципово важливих висновків: перший – високий відсоток у структурі експорту продукції металургії, агропромислового комплексу та харчової промисловості свідчить про технічну відсталість української індустрії, недостатній розвиток наукомістких виробництв; другий – порівняно низький рівень фактично здійснюваного експорту переважної кількості видів промислової продукції спричинений насамперед їхньою неконкурентоспроможністю (недостатньою конкурентоспроможністю) на світовому ринку.

Конкурентоспроможність продукції вітчизняної промисловості в міжнародному масштабі зумовлюється здатністю до інноваційного розвитку та використання новітньої техніки й технології. Витрати на науково-дослідні роботи справляють значний вплив на товарну структуру експорту. Наприклад, у 90-х роках у США 89, 4 % державних витрат і 74,6 % витрат підприємств на науку використовувалися у п’яти галузях промисловості: ракетобудуванні й космічній промисловості, машинобудуванні, електротехнічній і хімічній промисловості та приладобудуванні. При цьому 39,1 % продукції цих п’яти галузей становили 72 % американського експорту продукції переробної промисловості. Це свідчить про достатньо високий рівень конкурентоспроможності товарів США на світовому ринку.

Натомість конкурентоспроможність продукції промисловості України, передусім продукції машинобудування, на зовнішніх ринках є порівняно досить низькою. Так, у 90-х роках частка створених в Україні зразків нових видів машин та обладнання, що перевищували технічний рівень кращих закордонних аналогів, коливалася в межах 1–3 %. Такий стан зумовлений практичною відсутністю чітко розробленої програми інноваційного, насамперед технічного, розвитку промисловості, недостатнім рівнем фінансування науково-дослідних робіт. Неухильне зниження обсягів фінансування розвитку національної науки є загальною тенденцією останніх років. Якщо в 1990 р. частка фінансування науки у ВВП становила 3,1 %, то в 1995 р. вона знизилася до 1,1 %. У розвинутих країнах цей показник дорівнює: в Ізраїлі – 3,5 %; Японії – 3,05; Південній Кореї – 3,0; Швеції – 2,89; Швейцарії – 2,86; США – 2.75: ФРН – 2,66; Франції – 2,02 %.

Для України, яка має потужний науково-технічний і промисловий потенціал, конче потрібно розробити експортозорієнтовану модель технічного й економічного розвитку вітчизняної індустрії. Ця модель має передбачати реалізацію наявних можливостей підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробів за рахунок великомасштабного інвестування та підвищення технічного рівня виробництва. Створення такої моделі на сучасному етапі потребує збільшення стартового капіталу, глибокого вивчення кон’юнктури світових ринків, ефективної структури експорту.

У товарній структурі українського імпорту протягом останніх років суттєвих змін не спостерігалося. У 1999 р. темпи падіння обсягів імпорту становили 20,5 %. За