Повітряний транспорт не відіграє суттєвої ролі в загальному обсязі вантажних та пасажирських перевезень в Україні, хоча він залишається поза конкуренцією серед інших видів транспорту відносно швидкості доставки пасажирів і термінових вантажів на велику відстань. На авіатранспорті України в 36 аеропортах діють прикордонні та митні служби, з них 17 мають статус міжнародних. Наявні виробничі потужності аеропортів України дозволяють забезпечити перевезення до 60 млн. пасажирів і 182,5 тис. тон вантажів на рік. Разом з тим обладнання та пропускна спроможність міжнародних секторів і аеропортів не повною мірою відповідають міжнародним стандартам. В усіх відкритих для міжнародних польотів аеропортах не вистачає площ для технічного обслуговування пасажирів і розміщення контрольних служб (митного, санітарного, ветеринарного та фітоконтролю).

Трубопровідний транспорт України протягом останніх 10 років нарощує обіг у загальному обсязі транспортних перевезень, частка якого на сьогодні складає 23%. Трубопровідний транспорт має достатні виробничі потужності для забезпечення України енергоносіями – нафтою та газом, а також для виконання функції транзиту російської нафти та газу в країни Південно-Східної Європи. Вигідне географічне розташування України дозволяє використовувати транспортні артерії в системі міжнародних транспортних коридорів (МТК), з них чотири з дев’яти проходять по території України: МТК № 3 (Берлін – Вроцлав – Львів – Київ); МТК № 5 (Трієст – Любляна – Будапешт – Братислава – Ужгород – Львів); МТК № 7 (Дунайський); МТК № 9 (Гельсінкі – Київ – Одеса – Димитровград). Головною проблемою в Україні залишаються відсутність і неспроможність залучення інвестицій, потреба в яких для реконструкції МТК оцінюється в 100 млрд. грн., ненадійне і нестабільне інформаційне забезпечення, відсутність поєднання з системою міжнародного зв’язку (на базі сучасних засобів та комп’ютерних технологій), відсутність узгодженості з міжнародними транспортними органами (комітетом з внутрішнього транспорту ЄЕК ООН, міжнародним союзом автотранспортників та асоціаціями міжнародних автомобільних перевізників суміжних з Україною країн Європи й Азії) [106].

Забезпечення міжнародних економічних відносин України з провідними державами ринкового простору потребує розвитку зв’язку. До послуг зв’язку традиційно відносять телефонну, пейджингову, телеграфну, інші сфери телекомунікацій. Основою телекомунікаційної інфраструктури в Україні є первинна мережа, яка забезпечує організацію типових каналів для сполучення між собою станцій комутації телефонної мережі. Позитивними факторами розвитку ринку телекомунікацій в Україні є: висока місткість ринку в міжнародних масштабах; низьке насичення ринку телекомунікаційних послуг в Україні; транзитне положення країни на шляху основних комунікацій з Європи в Азію; висока інтенсивність зовнішніх товарних, фінансових, транспортних, людських потоків; наявність внутрішніх факторів особливого характеру: високий рівень освіти населення (що забезпечує Україні входження до двадцятки провідних країн світу за цим критерієм); високий рівень урбанізації (більше 70% населення України проживає у містах); культурна і споживча орієнтація значної частки населення на європейські стандарти і умови життя внаслідок інтенсивного культурного, міграційного і господарського обміну з країнами Західної Європи.

Однак розвиток телекомунікацій згідно із світовими стандартами в Україні йде дуже повільно, що, у свою чергу, гальмує розвиток інших перспективних галузей економіки. Основним негативним фактором є низький рівень життя більшості населення. Рівень грошових доходів 50% населення України достатній лише для задоволення первинних потреб. Існує подальша тенденція зниження рівня життя і його якості, що стає основною причиною відмови населення від телекомунікаційних послуг через їх високу вартість. На сучасному етапі телефонна забезпеченість в Україні (22 телефони на 100 мешканців) у 2 рази нижча, ніж у розвинутих європейських країнах [118].

Але з 1993 р. пріоритетним напрямком розвитку первинної мережі стало будівництво волоконно-оптичних ліній зв’язку (ВОЛЗ), здійснено прокладку близько 7,5 тис. км магістральних ВОЛЗ і переходів в інші країни. У тому ж році Україна взяла участь у міжнародних проектах ТЕL (Транс’європейські лінії, довжина лінії 19 тис. км) та ТАЕ (Транс-азіатсько-європейські лінії, довжина лінії 17 тис. км), у 1994 р. – ВSFOCS (сегмент ТАЕ, бюджет проекту 80 млн. дол. СІЛА) і в 1995 р. – ITUR (Італія – Туреччина – Україна – Росія, довжина лінії 35 тис. км, бюджет проекту 145 млн. дол. СІЛА), що дозволило не тільки здійснити вихід на рівень міжнародних комунікацій, а й по завершенні проектів забезпечити роботу єдиної міжнародної або Європейської мережі зв’язку. У 1998 р. Україною було підписано Меморандум про взаємне співробітництво за проектом ОXYGTEN довжина ліній 275 тис. км, бюджет проекту 15 млн. дол. СІЛА), який забезпечив їй доступ до глобальної мережі Іпternet. Завдяки введенню в дію ВОЛЗ та створенню кільцевих магістралей у межах України підвищилась якість послуг зв’язку, а саме послуг телефонної мережі загального користування. Одним з пріоритетних напрямків розвитку галузі зв’язку є створення міжнародних комутаційних центрів (або міжнародних АТС), що дозволяє комутувати вихідний та вхідний графік на абонентів у країні або за її межами та забезпечує вихід на вторинні мережі інших країн.

Послуги міжнародного зв’язку в Україні надаються операторами за ліценціями (компанії «Укртелеком», «Утел», «Банкомзв’язок», «Телесистеми України», «Українські комунікації»,