Зміст

Вступ

Перехід до ринкової економіки вимагає розробки наукових основ державного ре-гулювання фінансової системи України на засадах підвищення відповідальності за прий-няття державних рішень, урахування у фінансовій політиці законів та закономірностей економічного розвитку, забезпечення гнучкості у процесах реагування на зміни у глобалізованому середовищі. Керуючись такими засадами, слід радикально реформувати стиль та методи державного управління, поєднувати тактику регулювання із розробкою страте-гій і перспективних прогнозів.

Особливої уваги вимагає обґрунтування нових поглядів на розвиток інфраструктури сучасного фінансового ринку, визначення місця, ролі, функцій, завдань та складових фінансової інфраструктури.

Наукова полеміка щодо дефініції "інфраструктура фінансових ринків" та її елементів дотепер не є завершеною. Теоретичні надбання потребують системати-зації та концептуалізації, а виважені пропозиції - запровадження в практику державних рішень. Вищезазначене обумовлює необхідність створення концепції розвитку фінан-сової інфраструктури й окреслення ролі держави у процесах її трансформацій.

Питання розвитку фінансового ринку та його інфраструктури покладені в основу предмета досліджень багатьох науковців, зокрема українських учених О. Барановського, Н. Внукової, П. Гайдуцького, А. Гальчинського, В. Геєця, А. Задоя, К. Ковальчука, В. Кудряшова, В. Лагутіна, Т. Лепейко, З. Луцишина, І. Лютого, І. Пузанова, А. Рум'янцева, В. Соболєва, А. Ткача, Ю. Уманцева, А. Філіпенка, А. Чухна, В. Юрчишина та ін.

Суттєві надбання в дослідженні проблем механізмів державного управління в різних сферах економіки і зокрема фінансовій мають такі вітчизняні вчені, як В.Д.Бакуменко, І.К.Бистряков, В.Г.Бодров, С.Д.Дзюбик, В.М.Князєв, М.Х.Корецький, В.І.Луговий, П.М.Макаренко, А.В.Мерзляк, Н.Р.Нижник, В.М.Рижих, І.В.Розпутенко, В.В.Цвєтков, В.В.Юрчишин.

Відмічаючи безсумнівну цінність та значущість проведених наукових досліджень, зазначимо, що фінансова інфраструктура має свої особливості розвитку на національ-ному, регіональному та міжнародному рівнях, що слід враховувати у державній фінан-совій політиці. Водночас потребують постійних коригувань і вдосконалень стратегія та тактика, методи й інструментарій державного управління як цього вимагає така динамічна система, як фінансова інфраструктура, особливо в умовах змінного фінансового сере-довища України.

Метою написання даної курсової роботи є визначення концептуальних засад державного регу-лювання формування і розвитку інфраструктури фінансового ринку.

Відповідно до мети сформульовані завдання роботи:

визначити сутність і кон-кретизувати складові інфраструктури фінансового ринку та її елементи, охарактеризувати взаємозв'язки між ними;

виявити основні об'єкти, суб'єкти, напрями та інструменти державного впливу на фінансові процеси для забезпечення економічного зростання, розвитку фінансових ринків та їх інфраструктури;

проаналізувати ефективність діяльності основних суб’єктів фінансового ринку України та стан державного регулювання їх діяльності.

Об`єктом дослідження в роботі є діяльність суб’єктів інфраструктури фінансового ринку. Предметом дослідження є державне регулювання діяльності суб’єктів інфраструктури фінансового ринку.

Серед методів досліджень в першому розділі роботи використано системний підхід до вивчення ринку фінансових послуг, метод аналізу та синтезу. Під час виконання практичної частини даної роботи було використано ряд емпіричних та статистичних методів дослідження: порівняння; вимірювання, аналіз динаміки та структури.

1. Теоретичні аспекти державного регулювання діяльності суб’єктів інфраструктури фінансового ринку

1.1. Інфраструктура фінансового ринку та її суб’єкти

У системі наукових уявлень про інфраструктуру фінансового ринку склалося два основних підходи. Перший пов'язує походження досліджуваного поняття із загально-го поняття інфраструктури. Тоді інфраструктура фінансового ринку трактується як вид інфра-структури, притаманний ринковим мегаорганізаціям (країні, економіці), яка має обмежене коло функцій та параметрів, що її характеризують як обслуговуючу сферу. Іншим підходам властивий розгляд інфраструктури фінансового ринку як певної самостійної сутності, що випливає із природи фінан-сової системи та взаємодії її складових.

На наш погляд, саме останній підхід є економічно обумовлений і логічно виправданий. Інфраструктура фінансового ринку розвивалась як певний сектор з притаманними йому особливостями побудови, складним характером зв'язків між внутрішніми елементами та складовими, а також активною взаємодією із зовнішнім щодо нього середовищем.

У сучасній економічній науці не існує єдиного трактування понять «фінансовий ринок», «інфраструктура фінансового ринку». Залежно від поставленої мети ці поняття трактуються ширше або вужче. Так, більшість вітчизняних та зарубіжних економістів вважають, що фінансовий ринок — це система економічних відносин, яка забезпечує акумуляцію вільних коштів, перетворення їх на позичковий капітал і його перерозподіл між учасниками суспільного відтворення [31; с.42]. За функціональним призначенням фінансовий ринок поділяють на грошовий ринок і ринок капіталів, а за джерелами і сферою розміщення позичкових капіталів — на національний і міжнародний.

Деякі автори визначають фінансовий ринок як сферу функціонування фінансово-кредитного механізму, а в його складі виділяють три взаємопов'язані ринки: цінних паперів, кредитів та валютний ринок [34; с.23]. Інші дослідники розглядають фінансовий ринок як сукупність банківського ринку, ринку цінних паперів і страхового [40; с.31].

Крім широкого тлумачення цього поняття, існує вузький підхід, за яким фінансовий ринок ототожнюють з ринком капіталів, котрий, у свою чергу, поділяють на два ринки — цінних паперів і середньо- та довгострокових банківських позичок.

Узагальнення різних підходів показує, що структуру фінансового ринку доцільно розглядати як сукупність взаємопов'язаних ринків грошей, валютного, ринку позичкового капіталу, фондового і страхового ринків. Причому жодна з цих складових не може бути самостійним інструментом ринкової економіки, вони тісно взаємодіють і переплітаються, оскільки об'єктивно існує процес переливання капіталу між окремими ринками. Отже, коливання норми прибутку на одному з них зумовлює надходження вільних ресурсів на інші ринки або відплив їх, що, в свою чергу, сприяє розвиткові певного сегмента фінансового ринку в цілому.

Незважаючи на об'єктивну єдність і взаємозв'язок окремих фінансових ринків, кожен з них має свою інфраструктуру, відповідну законодавчу і нормативну базу, свої особливості.

У складі загальної інфраструктури фінансового ринку виділяють формальні та неформальні елементи - інсти-тути. Крім того, можна виділити інституціональну (законодавчу, нормативно-правову), інституційну,