Фінансовий ринок як система інтегрованих фінансових інститутів, де реалізуються контрактні відносини щодо переміщення капіталу з викорис-танням фінансових інструментів і послуг, структурується через множинність взаємозв'язаних секторів (субринків) і стає дедалі більш сегментованим за окремими групами клієнтів. Створюються нові та розширюються апробо-вані ніші фінансового сервісу.

На вітчизняному фінансовому ринку, як і в зарубіжній практиці, активно розвивається надання роздрібних послуг для населення, тобто йдеться про персоналізацію фінансових послуг. Поступово зростає роль індивідуального консультування щодо проведення фінансових операцій, а також удосконалюється комунікативна база з використанням інформаційно-технологічних нововведень. Фондовий ринок в Україні, як і за кордоном, виступає центральною лан-кою ринку фінансового [26; с.14].

Взаємозв'язок фінансового ринку України із світовою фінансовою сис-темою стає дедалі тіснішим. Розвивається співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями (МВФ, МБРР, ЄБРР), зростають обсяги та кількість випусків державних і корпоративних єврооблігацій, депозитарних розписок, залучення банками синдикованих кредитів.

Недостатня затребуваність послуг вітчизняних бірж опосередковано стимулює продаж і при-дбання фінансових активів за кордоном. Переміщення капіталу дедалі більше набуває екстериторіальних ознак.

Спостерігаються активізація корпоративних угод злиття і поглинання за участю структур-нерезидентів, а також зміцнення позицій іноземних банків і небанківських установ (страховиків, венчурних і хедж-фондів) при започаткуванні й розвитку спільного бізнесу. У такий спосіб дедалі чіткіше виявляєть-ся нова форма реалізації конгломеративних інтересів учасників ринку, коли концентрація капіталу під час створення фінансових і фінансово-промисло-вих груп вимагає обміну вже не тільки фінансовими активами, а насамперед - фінансовими стратегіями.

Подальший розвиток вітчизняної фінансової системи пов'язується з лібералізацією внутрішнього ринку фінансових послуг, і особливо - з перспективою вступу України до COT [27; с.29]. Проте дилема щодо перспектив лібералізації українського фінансового ринку є багатогранною і полягає у таких за-питаннях: а) яким має бути, з точки зору сталого економічного розвитку, співвідношення між вітчизняними та іноземними фінансовими інститута-ми? б) наскільки виправданими є пільги та преференції іноземним структу-рам порівняно з вітчизняними? в) який позитивний та негативний вплив може мати і має експансія іноземного капіталу в найближчій перспективі, і якими очікуються довгострокові тенденції щодо цього? г) чи можливе збли-ження стратегічних економічних інтересів вітчизняних та іноземних фінан-сових установ на ринку фінансових послуг?

Співвідношення вітчизняних та іноземних учасників фінансового ринку України залишається предметом гострих дискусій. Узгоджені позиції щодо визнання доцільності залучення іноземного капіталу стають суперечливими, коли мова заходить про зустрічні умови його надходження та використання. Суперечності між економічними інтересами резидентів і нерезидентів можуть трансформуватись, як уже зазначалось, у проблему економічної (і в тому числі - фінансової) безпеки.

В Україні за останні 15 років ключовими передумовами і разом з тим результатами розвитку національного фінансового ринку можна вважати:

на макрорівні - формування відповідної законодавчо-нормативної бази;

в організаційному аспекті - створення та діяльність державних регуляторів од-ночасно із саморегульованими організаціями і професійними об'єднаннями;

на мікрорівні - становлення конкурентоспроможних фінансових посеред-ницьких структур (банків і небанківських установ);

в екстериторіальній пло-щині - поступову інтеграцію у міжнародний кругооборот капіталу [25; с.63].

Фінансовий ринок України еволюціонує шляхом модифікації кількісних і якісних характеристик свого поступального розвитку. Подальші перспек-тиви його функціонування вимагають вирішення ряду вже перелічених і по-в'язаних з ними проблем. Розширення спектра фінансових послуг (але тільки легітимних і якісних), які надаються фінансовими установами України, од-ночасно є забезпеченням належного рівня їх конкурентоспроможності.

Опора на розвиток реального сектора економіки і на забезпечення його необхідними інвестиційними ресурсами залишається визначальною платфор-мою для функціонування вітчизняних фінансових установ. Тому першочер-говим завданням є підвищення ліквідності та прозорості фінансового ринку України, а ознаками його сталого розвитку мають бути:

концентрація фінансових інститутів і диверсифікація фінансових інстру-ментів, з одночасними рестрикціями щодо переміщення спекулятивного капіталу;

підвищення рівня внутрішньої конкуренції між фінансовими інститу-тами та їх конкурентоспроможності у міжнародному порівнянні;

легітимізація угод, розширення місткості організованого ринку та зро-стання його капіталізації;

поширення традиційних (масових) фінансових послуг і продуктів, з од-ночасним впровадженням новацій у сфері фінансового сервісу;

збалансування чинних і розробка необхідних нових законодавчих і підзаконних актів фінансового права, і в першу чергу - тих, які стосуються захисту законних прав власності як великих, так і міноритарних інвесторів;

модифікація засобів державного регулювання з активнішим викорис-танням можливостей учасників ринку; для згладжування ринкової цикліч-ності доцільно переорієнтовуватися з моніторингу за дотриманням норма-тивів на моніторинг оцінки і на попередження ризиків у діяльності фінансо-вих установ;

розгалуження мережі взаємовигідних зв'язків і паритетних відносин з міжнародними фінансовими організаціями.

Висновки

В даній курсовій роботі нами визначено поняття фінансового ринку як системи економічних відносин, яка забезпечує акумуляцію вільних коштів, перетворення їх на позичковий капітал і його перерозподіл між учасниками суспільного відтворення. Структуру фінансового ринку ми розглядали як сукупність взаємопов'язаних ринків грошей, валютного, ринку позичкового капіталу, фондового і страхового ринків. Незважаючи на об'єктивну єдність і взаємозв'язок окремих фінансових ринків, кожен з них має свою інфраструктуру, відповідну законодавчу і нормативну базу, свої особливості.

У складі загальної інфраструктури фінансового ринку виділяють формальні та неформальні елементи - інсти-тути. Крім того, можна виділити інституціональну (законодавчу, нормативно-правову), інституційну, організаційну, інформаційно-комунікативну, міжнародну, наукову, облікову, кадрову інфраструктури, які разом утворюють інфраструктурне середовище фінансового ринку.

Сьогодні законодавча інфраструктура фінансового ринку характеризується низькою ефективністю. Інформаційна складова інфраструктури фінансового ринку характеризується