1.2. Нормативно-правове регулювання фінансового ринку України

В юридичному аспекті ринок фінансових послуг являє собою сферу певної господарської діяльності, яка включає надання та споживання лише професійних послуг, що відносяться до фінансових. Крім того, юридичний підхід до визначення поняття “ринок фінансових послуг” передбачає обов’язкове правове регулювання даного ринку.

Саме з цією метою в Україні прийнято ряд законодавчих актів, що встановлюють загальні та спеціальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю на фінансовому ринку.

Відносини, що виникають у зв'язку з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам, регулюються Конституцією України вiд 28.06.1996 № 254к-96-ВР, Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 № 435-IV (ЦКУ), Господарським кодексом України від 16 січня 2003 року № 436-IV (ГКУ), законами України з питань регулювання ринків фінансових послуг, а також прийнятими згідно з цими законами нормативно-правовими актами.

Основним нормативно-правовим актом, що включає лише загальні правові основи функціонування ринків фінансових послуг є Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”. Відповідно до ст.. 1 даного Закону виділяють наступні ринки фінансових послуг: ринки банківських послуг, ринки страхових послуг, ринки інвестиційних послуг, ринки операцій з цінними паперами та інші види ринків, що забезпечують обіг фінансових активів. Спеціальні правові норми щодо функціонування кожного з цих ринків закріплені у відповідних законодавчих актах України.

Так, основним нормативно-правовим актом, що регулює діяльність на ринку банківських послуг, є Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року № 2121-III. Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.

Що стосується ринку страхових послуг, то його діяльність регулюється Законом України “Про страхування” від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР. Цей Закон регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.

Питання функціонування ринку інвестиційних послуг врегульовані Законами України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересні 1991 року № 1560-ХІІ, “Про режим іноземного інвестування” від 19 березня 1996 року № 93/96-ВР, “Про інститути спільного інвестування” від 15 березня 2001 року № 2299-ІІІ тощо.

Відповідно до ст. 1 Закону “Про інвестиційну діяльність” статус інвестиції поширюється на всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Зокрема, до них належать кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме й нерухоме майно; майнові права з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; “ноу-хау”, права користування ресурсами; та інші цінності.

Особливо значна увага на сучасному етапі приділяється розвитку іноземних інвестицій в Україні. Зважаючи на це, виникає гостра необхідність законодавчого закріплення прав іноземних інвесторів, що дало б їм впевненість в перспективі інвестицій в українську економіку. З цією метою розділ ІІ Закону “Про інвестиційну діяльність” містить цілий ряд важливих гарантій для іноземних інвесторів: компенсація і відшкодування збитків, понесених внаслідок дій, бездіяльності чи неналежного виконання обов’язків органами державної влади (ст. 10); право на повернення інвестицій в натуральній формі чи у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій, в разі припинення інвестиційної діяльності (ст. 11); та безперешкодний і негайний переказ за кордон їх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій, після сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів (ст. 12).

Діяльність ринку цінних паперів регулюється Законом України “Про цінні папери і фондову біржу” вiд 18 червня 1991 року № 1201-XII та Законом України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30 жовтня 1996 року № 448/96-ВР. Ці закони визначають умови і порядок випуску цінних паперів, регулюють посередницьку діяльність в організації обігу цінних паперів, визначають правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні.

В цілому, за рахунок прийнятих протягом останніх років законодавчих актів щодо врегулювання діяльності на ринку фінансових послуг, розвиток фінансового ринку значно прискорився, але все-таки на цьому шляху економіки України є чимало проблем та нерозв’язаних питань. Деякі з них були успішно врегульовані новими Господарським і Цивільним кодексами україни та Законом України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, а деякі потребують подальшого доопрацювання законодавства у сфері фінансової діяльності [40; с.102].

1.3. Структура та функції органів державного регулювання діяльності суб’єктів інфраструктури фінансового ринку

Діяльність суб’єктів інфраструктури фінансового ринку в усіх державах підлягає державному регулюванню та контролю. В Україні також запроваджено систему нагляду за цією сферою господарської діяльності.

У статті 20 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” встановлено конкретні форми державного регулювання ринків фінансових послуг. Так, відповідно до статті 20 Закону державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом: ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг; нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ; нагляду за діяльністю фінансових установ; застосування уповноваженими державними органами заходів впливу; проведення інших заходів з державного регулювання