порядку як суб'єкти підприємницької діяльності юридичні особи, зокрема державні підприємства, підприємства з часткою державної власності у статутному фонді. Не можуть бути суб'єктами банкрутства відособлені підрозділи юридичних осіб (філії, представництва, відділення).
Розгляд справи про банкрутство, схема проведення процедури банкрутства, терміни виконання необхідних робіт і взаємозв'язок дій боржника, кредиторів, арбітра і господарського суду показує Схема 2 (додаток 2).
Розглянемо докладніше Схему 2 і послідовність дій зацікавлених сторін щодо оголошення підприємства банкрутом чи його санації, яка передбачена новим Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Порядок подання заяви про порушення справи про банкрутство боржника. Справа про банкрутство підприємства порушується письмовою заявою будь-кого з кредиторів боржника, органів державної податкової служби або контрольно-ревізійної служби, засновників, працівників підприємства до господарського суду за наявності відповідних підстав (формальних ознак фінансової неспроможності). Кредитори мають право об'єднати свої вимоги до боржник і звернутися до суду з однією заявою. Боржник може звернутися до господарського суду з власної ініціативи за його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності.
Згідно зі статтею 6 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" справи про банкрутство розглядаються господарськими судами за місцем перебування боржника.
Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення терміну.
Справа про банкрутство порушується за наявності формальних ознак фінансової неспроможності боржника. Вітчизняне законодавство виділяє дві такі ознаки:
Неплатоспроможність. Боржник вважається неплатоспроможним, якщо він неспроможний виконати свої платіжні зобов'язання, термін оплати яких настав. Зовнішньою ознакою неплатоспроможності боржника є припинення ним будь-яких платежів.
Загроза неплатоспроможності. Боржник перебуває під загрозою неплатоспроможності, якщо він передбачає свою неспроможність виконати платіжні зобов'язання в разі настання терміну їх погашення. З формального боку, загроза неплатоспроможності виявляється на основі оперативного фінансового плану боржника.
У першому випадку маємо справу із зовнішньою ознакою фінансової неспроможності (фактична неплатоспроможність). У другому з припущенням (прогноз неплатоспроможності).
Зрозуміло, кредитор може звернутися із заявою про порушення справи лише в разі неплатоспроможності боржника, оскільки загрозу неплатоспроможності може виявити лише сам боржник. Кредиторами, які мають право порушувати справу про банкрутство, можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, які мають підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника, крім кредиторів, чиї майнові вимоги повністю забезпечені заставою.
Кредитор, чия вимога забезпечена заставою, може звернутися із заявою про порушення справи про банкрутство щодо вимог, не забезпечених заставою, або якщо вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги. У цьому разі кредитор має навести докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги, забезпеченої заставою.
Боржник у разі неплатоспроможності або загрози неплатоспроможності та за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, може звернутися до господарського суду з власної ініціативи із заявою про порушення справи про своє банкрутство за таких умов:
якщо задоволення вимог одного чи кількох кредиторів унеможливить виконання грошових зобов'язань перед іншими кредиторами;
якщо в разі ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства боржник не має змоги задовольнити грошові вимоги кредиторів у повному обсязі;
за наявності ефективної концепції санації та відсутності необхідного часу для її реалізації (необхідного відстрочення платежів можна досягти, уклавши мирову угоду під час провадження справи про банкрутство).
Реквізити заяв кредиторів і боржника до господарського суду з приводу порушення справи про банкрутство, а також перелік необхідних документів, які додаються до заяви, наведено в Таблиці 1 (додаток 3).
Висновки
Термін "антикризове управління" з'явився в економічній літературі та управлінському користуванні недавно, але за достатньо короткий час став одним з найбільш популярних і вживаних у сучасному діловому житті. Його появу спричинив не зовсім вдалий процес реформування економіки України та інших країн СНД під час переходу до ринкових методів господарювання.
Будь-які докорінні зміни породжують безліч проблем. Так, реформування економіки, приватизація та нова законодавча база дозволили і дозволяють створювати величезну кількість (різних форм і видів) нових суб'єктів господарської діяльності (понад мільйон зареєстрованих в Україні): фінансові інститути; промислові підприємства; компанії та фірми у сфері послуг; різні види об'єднань та ін. За статистикою, на ринку зостається ефективно працювати зі 100 підприємств 20-30, кожне з яких через різні причин, що були розглянуті вище, проходить свій шлях припинення діяльності через санацію (добровільну чи примусову), реструктуризацію, банкрутство і ліквідацію. На жаль, ці процеси в кожній країні на початку переходу до ринкової економіки не є першочерговими у розгляді урядовими установами і парламентами. На державному рівні цими проблемами починають займатися аж тоді, коли криза платежів і неплатоспроможності підприємств досягає національного рівня. Тоді на потребу ринку приймають необхідні законодавчі та нормативно-правові акти, створюють потрібні державні і приватні установи на кшталт агентств з банкрутства, організовують відповідні навчальні заклади і проводять навчання фахівців, створюють систему сертифікації і ліцензування фізичних та юридичних осіб, яким надається право працювати на ринку послуг з антикризового управління. Тому антикризове управління є необхідним явищем у ринковій економіці на конкретному етапі розвитку країни. Україна пройшла всі ці етапи, і настав час, коли держава з введенням створеної системи антикризового управління в ринкову практику повинна вирішити, яку частину вона бере у своє - державне регулювання, а яка буде керуватися і здійснюватися ринком - ринковими структурами. Сам термін "антикризове управління", супроти, наприклад терміну "банкрутство", натякає на управління якимись заходами щодо виходу з