Інвестиції - це те, що “відкладають” на завтрашній день, щоб мати можливість більше споживати в майбутньому. Одна частина інвестицій - це споживчі блага, що не використовуються в поточному періоді, а відкладаються в запас (інвестиції на збільшення запасів). Інша частина інвестицій - це ресурси, що направляються на розширення виробництва (вкладення в будинки, машини і споруди).

У системі національних розрахунків України статистика інвестицій (капітальних вкладень) включає тільки матеріальні витрати (на машини, будівлі, споруди), але не враховує найважливіші інвестиції в “знання”, “інтелект”, наукові дослідження й освіту. Подібний підхід, при якому в інвестиції включаються лише безпосередньо матеріальні компоненти, не дозволяє точно визначати справжній об’єм інвестицій.

Таким чином, під інвестиціями розуміються ті економічні ресурси, що направляються на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення або модернізацію виробничого апарата. Це може бути пов’язане з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також із будівництвом доріг, мостів і інших інженерних споруд. Сюди варто включати і витрати на утворення, наукові дослідження і підготовку кадрів. Ці витрати являють собою інвестиції в “людський капітал”, що на сучасному етапі розвитки економіки набувають усе більшого і більшого значення, тому що, у кінцевому розрахунку, саме результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і устаткування, і саме головне, основний фактор сучасного економічного розвитку - інтелектуальний продукт, що обумовлює економічне становище країни у світовій ієрархії держав.

Можна виділити три основні функції, які виконують інвестиції в економічній системі:

а) забезпечення зростання і якісного удосконалювання основного капіталу (фондів), як на рівні окремої фірми, так і на рівні національної економіки в цілому;

б) здійснення прогресивних структурних економічних зрушень, що стосуються найважливіших народногосподарських пропорцій: відтворювальних, галузевих, вартісних;

в) реалізацію новітніх досягнень науково-технічного прогресу і підвищення на цій основі ефективності виробництва на мікро- і макрорівнях.

Серед цих функцій найважливіше значення має оптимізація генеральної відтворювальної макроекономічної пропорції - співвідношення між накопиченням і споживанням у складі національного доходу.

Інвестиції в об’єкти підприємницької діяльності класифікуються за певними ознаками.

За об’єктами вкладання коштів (майна) розрізняють інвестиції реальні та фінансові. Під реальними інвестиціями розуміють вкладання коштів (майна) у реальні активи - матеріальні та нематеріальні (іноді інвестиції в нематеріальні активи, що пов’язані з науково-технічним прогресом, характеризують як інноваційні). Фінансові інвестиції - це вкладання коштів у фінансові інструменти (активи), серед яких превалюють цінні папери.

За характером участі в інвестуванні розрізняють інвестиції прямі та непрямі. Пряме інвестування здійснюють інвестори, які безпосередньо беруть участь у виборі об’єктів інвестування та вкладенні в них коштів (майна, активів). Як правило, інвестори добре обізнані з об’єктом інвестування й володіють механізмами інвестування. Непрямі інвестиції здійснюють інвестиційні чи фінансові посередники. Оскільки не всі інвестори мають необхідну кваліфікацію для ефективного добору об’єктів інвестування та управління інвестиціями, то певна їх частина купує цінні папери, які випускаються інвестиційними та фінансовими посередниками. Зібрані кошти посередники вкладають у найефективніші на їхній погляд об’єкти інвестування, керують ними, а потім розподіляють одержаний прибуток між своїми клієнтами - інвесторами.

За періодом інвестування інвестиції розподіляються на короткострокові та довгострокові. Короткострокові інвестиції здійснюються на період до одного року. До них належать короткострокові депозитні вклади, придбання короткострокових ощадних сертифікатів тощо. Довгострокові інвестиції здійснюються на період понад рік. Великі інвестиційні компанії розподіляють їх на чотири види з періодом інвестування: а) до двох років; б) від двох до трьох років; в) від трьох до п’яти років; г) понад п’ять років.

За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні, державні, іноземні та спільні. Приватні інвестиції здійснюються фізичними особами, а також юридичними особами з приватним капіталом, державні - державними та місцевими органами влади (казенними) підприємствами з бюджетних і позабюджетних фондів, власних і позичкових коштів, іноземні - фізичними та юридичними особами іноземних держав, спільні - суб’єктами цієї держави та іноземних держав.

За регіональною ознакою розрізняють інвестиції в цій державі та поза її межами. Внутрішні інвестиції здійснюються в об’єкти інвестування в межах цієї держави, а іноземні - поза її межами. До других належить також придбання різних фінансових інструментів інших держав - акцій закордонних компаній, облігацій інших держав тощо.

Схема 1.1.

Структура інвестицій

Наведена класифікація інвестицій відбиває їх найсуттєвіші ознаки. У наукових джерелах зустрічаються й інші класифікації.

Структуру інвестицій можна уявити за допомогою такої схеми (схема .1.) [7].

У системі відношення розширеного відтворення інвестиції виконують найважливішу структуроутворюючу функцію. Від того, у які галузі народного господарства вкладаються кошти для його розвитку залежить майбутня структура економіки: або переважними будуть машинобудівні заводи, що випускають сільгосптехнику або машинобудівні заводи, що випускають військову техніку і спорядження. Або, далі, перевага буде на боці будівельних фірм, що спеціалізуються на зведенні важливих виробничих комплексів, або на боці будівельних фірм, що будують комфортне житло.

Приватні інвестиції, в основному, цілком зосереджені на завданні одержання прибутку. Отже, рівнем прибутковості кожної окремої галузі економіки, підгалузі, окремого підприємства визначається рівень інвестиційної переваги даної галузі, підгалузі, підприємства.

Прибутковість - це найважливіший структуроутворюючий критерій, що визначає пріоритетність інвестицій. Недержавні джерела інвестицій направляються насамперед у високорентабельні галузі зі швидкою оборотністю капіталу. У цих умовах, сфери економіки з повільною окупністю вкладених засобів, залишаються недоінвестованими. Надмірне інвестування призводить до інфляції (“перегріву” економіки), недостатнє ж - до дефляції. Ці крайні полюси економічної політики повинний регулювати ефективна стратегія в області податків, державних